* * *

Він тихо говорив й палив багато,
І смуток в погляді, у зморшках все чоло.
Розповідав, як загубив він брата,
А їх у нього триста душ було.

Під Іловайськом, в “коридорі”, всіх поклали…
І зараз чорний крук над місцем тим кружля…
Була домовленість, “зелений” їм давали,
А потім кров’ю вмилась матінка-земля.

У тому пеклі лише він живим зостався,
Та все не просто так — потрапив у полон,
Огидно ворог у лице йому сміявся,
Що підло, низько, розстріляли батальйон.

Рубцем на серці рана гоїтись не буде,
Вона кривавитиме довго, все життя,
Він Іловайськ та побратимів не забуде,
Вони ніколи не підуть у небуття…

Ми також мусимо героїв пам’ятати,
Це все, що можемо зробити задля них.
Вони змогли заради нас життя віддати,
Тож Україно, возвелич синів своїх!

Лана Александрова