1
Боже… Не покинь!
боже, не покинь…
боженепокинь
боже, не покинь хоч ти мого безголов’я!
воно як упевнений місяць ‒ уповні…
якими знаками, чертами й різами
до тебе дописатися, докликатись і дорізатись?
може, випекти на долоні тавро посту?
бути наскрізь правильною ‒ це ж і є йти на поступки?
і ніякими голосами, депресіями й кризами
не зрадити свого нездійсненного, найбажанішого призу…
як бути?
та хоч щось роби:
падай
істери
дряпай
кусай
пиши
чекай!
боже помагай…
….
молитися ‒ це ковтати твоє ім’я
спрагло, кожну букву ‒ як задум Творця
війна – то антиматерія
а ми?
а я?

2
Ми одне ціле
поміж пелюсток світу.
Ми одна постать
на фотоплівці долі.
Стільки не просять,
стільки не йдуть, не їдуть.
Так тільки вірять,
тільки живуть і солять.
Ми один подих,
запис один на карті.
Що там між нами –
відстані чи турботи.
Ми одним страхом –
захисту не додати.
Ми одним духом
На двотілесних сходах.

3
Якби ж то ти знав, як важко без тебе дихати!
Повітря загусло, час зупинився зовсім.
Зірки мерехтять простими дрібними крихтами.
Вітри не спішать, не граються, тільки стогнуть.
А хмари як крик – єднаються й розростаються.
І душі дерев покраяні листям жовтим.
Припущення вперто створюють в серці маятник.
Без тебе мені секунди важезні й довгі.

4
Мені хочеться дивитися з тобою старі фільми,
вдихаючи рідний теплий запах шкіри,
щоб ми взаємно заплутувалися пальцями й очима,
і щоб твоє серце вигрівало на мені тату.
Я хочу народити тобі сина з такими ж очима й ногами,
такого ж закрито-впертого й дорогого.
Нехай в нього буде сім’я і хай від них піде ціле плем’я,
а ми з тобою будемо заслуженими предками.
І всі пам’ятатимуть, що ми до глибокої старості
спали на другому поверсі нашого будинку,
дивилися старі фільми,
і ніякі війни не кидалися більше на наші дні та наших нащадків…

5
З очима, повними страху, живу від завтра до завтра.
Ніяких більше фантазій, лише про сонячну тишу.
Іде кривими стежками сумна замріяна правда.
Мабуть, слідкує, як в душу і в зошит вірші я пишу.
Вже їх, здається, доволі читали краплі осінні.
Сніги поважні й уважні скидають відгуки довго.
Коли ти будеш удома? Вже встигли вистигти й тіні.
Троянди тихого болю чекання споєні кров’ю.

6
І палким снігопадом – спогади як крижинки.
От гориш, ну а пам’ять тисне на серце, тисне.
Так бракує побачень, дотиків слів і вчинків.
Чи вино із чекання добре? Терпке та кисле.
У будинках безсонних – сірість, здається, з січня.
Несподівані кроки вітру, а там – затишшя.
Я по крихтах збираю нашу далеку вічність.
Тихо лащуся снами, лину, цілую ніжно.

7
Крізь туман відстані торкаюся твого обличчя.
Серце зірвало голос, поки тебе кликало.
І кожен вимір пульсує на диво пригнічено,
Сприймає твою відсутність вироком і, разом з тим, викликом.
Війна сіркою й кригою затопила по сонце вулиці.
Мабуть, тому так неприязно небо над нами дихає.
І перекрученим пагоном до рук наше щастя тулиться.
Боїться, що буде вирване кривавим байдужим вихором.

8
Засніжені траси накреслені між серцями.
Прозоре повітря стікається в сіру хустку.
Пронизливий промінь пробитись ніяк не втямить,
А ранок війною розламується і гусне.
І скільки чекати – молитвами та листами,
Любов’ю тримати жіночу вразливість сильну?
Морози, загрози та відстані поміж нами.
А кожної ночі заснути – таке зусилля!

9
Вкотре уже засинаю під твою відсутність
Під власну розполовиненість – адже ти далеко.
Ця війна стала німою й могутньою,
А мене зробила кволою і плеканою.
Завтра уже не завтра, а ціла тисяча років.
Я уже навіть відчаю не нашкребу в засіках.
Ти мені недосяжним будеш скажи допоки?
Відстань така жорстока, безнадійно велика.

10
Я тебе хочу. Це моя мантра. Це моя манія.
Скільки чекати дотиків, різьблених долею?
Скільки лещат має стиснутись до останнього?
Скільки лишатися серцю у холоді й голоді?
Я вже не знаю як я без тебе витримую.
Скільки ночей мають пройти переламано?
Я несвідомо аркуші списую римами.
Свічка тривоги блимає в серці, як в храмі.

11
Немає байдужих людей і чужих міст.
Всіх перемелює довгого поїзда темне нутро.
Їду до тебе, схопивши найменшу з валіз,
Смакуючи наскрізний привілей – бути.
Сну білі крихти неприпустимо важкі.
Квола буденність твоїми ранами скресла.
Ти в мене сильний. Чуєш?! Тримайся. Стій.
Хоч поле бою й звузилося до ліжка.
Вічність тягучу – поїзд долає все ж.
Котяться вірші порожньою підсвідомістю.
Знаю, що їду. Знаю, що ти живеш.
Решту аспектів лишаються невідомими.

12
Немає байдужих людей і чужих міст.
Всіх перемелює довгого поїзда темне нутро.
Їду до тебе, схопивши найменшу з валіз,
Смакуючи наскрізний привілей – бути.
Сну білі крихти неприпустимо важкі.
Квола буденність твоїми ранами скресла.
Ти в мене сильний. Чуєш?! Тримайся. Стій.
Хоч поле бою й звузилося до ліжка.
Вічність тягучу – поїзд долає все ж.
Котяться вірші порожньою підсвідомістю.
Знаю, що їду. Знаю, що ти живеш.
Решту аспектів лишаються невідомими.

13
Я хочу не просто з тобою кохатися невситимо,
Я хочу в тебе так вжитися, щоб більше не відпускати,
Дихати твоїм повітрям, рухатися з твоїм тілом,
Бути для тебе і простором, і натовпом.
Стати усім сказаним та всім замовчаним,
Всіма лімфоцитами та цитатами,
Днями щедрими, ночами довгими,
Словами нестерпними, дотиками принадними.
Тремтіти зорями, битися вітрами експресивно,
Підігрівати душу на n-й градус.
Бути причиною для трагізму й підставою для позитиву,
Сплавом паніки й спокою, яким не даси ради.

14
Син народився 23 вересня.
Небо було похмурим?
Поняття не маю!
Від центру операційної приглядатися до нього незручно.
Я страшенно боялася.
Лікарів, наркозу, маніпуляцій?
Невідомості.
Що б не трапилося зараз, надалі все буде по-іншому.
Потім питала чоловіка:
«А яке було небо?»
«Згадується єдине, ‒ відповідав він:
мені поклали його на живіт, і маленька ручка стиснула мій палець».

15
Сплять родючі ниви й гордовиті гори,
Хвилям колискові шепчуть ріки й море,
Сплять ліси тінисті та пахучі луки,
Тулиться синочок – в мами серце стука.

Люлі-люлі-люлі,
Лелю мій, Лелятко,
Ти моє хороше,
Ти моє хлоп’ятко.
Люлі-люлі-люлі,
Лелю мій, Лелятко,
Ти моя потіха,
Ти моє дитятко.

У безмежнім небі зірочки мандрують,
Звірам і пташатам сон міцний дарує
І бурхливу радість, й спокій берегами…
А свого синочка колихає мама.

Надія Сеньовська

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *