Тихіше люди! Вслухайтесь мерщій!

* * *

Він тихо говорив й палив багато,
І смуток в погляді, у зморшках все чоло.
Розповідав, як загубив він брата,
А їх у нього триста душ було.

Під Іловайськом, в “коридорі”, всіх поклали...
І зараз чорний крук над місцем тим кружля...
Була домовленість, “зелений” їм давали,
А потім кров'ю вмилась матінка-земля.

У тому пеклі лише він живим зостався,
Та все не просто так — потрапив у полон,
Огидно ворог у лице йому сміявся,
Що підло, низько, розстріляли батальйон.

Рубцем на серці рана гоїтись не буде,
Вона кривавитиме довго, все життя,
Він Іловайськ та побратимів не забуде,
Вони ніколи не підуть у небуття...

Ми також мусимо героїв пам'ятати,
Це все, що можемо зробити задля них.
Вони змогли заради нас життя віддати,
Тож Україно, возвелич синів своїх!

* * *

Тихіше люди! Вслухайтесь мерщій!
Відчуйте серцем грандіозну зміну,
Ми — свідки та учасники подій,
Коли народжується новая країна.

Ми не самі, за нами Янголи стоять,
І світлі сили нам допомагають,
Щитом їм служить Божа благодать,
Вони атаки темних відбивають.

На усіх рівнях за країну йде війна,
Щоб «українець» звання гордо ми носили,
За право це — велика сплачена ціна:
Своїм життям його бійці нам оплатили.

Тож в кожне серце світло хай зайде,
І кожен вибір зробить: “проти” він чи “з нами”?
Епоха України світом йде,
Вкарбовуючись в пам'ять іменами...

* * *

А волонтёры по ночам не спят.
Не потому, что за день не устали,
Пакуют для украинских ребят,
В АТО, посылки, что за день собрали.

А волонтёры по ночам не спят —
Не потому, что хочется им славы,
Бойцов АТО, как ангелы хранят,
Когда ночами вяжут балаклавы.

Они считают: «Кто, если не я?»
И помощь вновь по крохе собирают,
Чтоб доставлять средь смерти и огня,
Заботу тем, кто нас там защищают.

А волонтеры по ночам не спят...

* * *

Когда закончится война...
И перестанут плакать мамы —
В стране соборы, церкви, храмы
Забьют в свои колокола.

Когда закончится война...
Последний воин скинет берцы —
Спокойней станет биться сердце,
Почтит героев всех страна.

Когда закончится война...
Бойцы напишут мемуары,
А пацаны под звук гитары
Погибших вспомнят имена...

Когда закончится война...

...................

Когда закончится война...
Всё будет только начинаться!
Мы будем снова улыбаться,
И «за здоровье!» пить до дна...

Ведь впереди так много дел:
Мы соберемся все с друзьями,
Помянем тех, кого нет с нами,
Споем за тех, кто не допел...

Мы будем жить здесь и сейчас,
Мечтать, и строить, и творить,
Ведь надо нам еще прожить
За тех, кто жизнь отдал за нас.

Когда закончится война...

* * *

Іноді... хочеться заплющити очі й нічого не бачити.
Іноді... хочеться заткнути вуха і нічого не чути.
Не читати про смерті в АТО і себе пробачити.
Жити як усі он живуть і байдужим бути...

Так же легше, як інші, хіба ми кращі чи гірші?
Та душа, вона не сліпа і крається болем...
І пишуться знову загиблому воїну вірші,
Що сьогодні був прийнятий Донеччини полем.

Серце знов обливається кров'ю рясно і болісно.
На могилки героїв йдемо і приносимо квіти.
У малому селі, у райцентрі або в мегаполісі
Ми загиблому воїну вдячні за даний шанс... жити

Мені б змовчати може, та Янгол торкає за плечі,
Обіймає: "Залиш у віршах його, пам'яттю жити.
Це для нього так мало, але це такі святі речі.
Хай читають про нього у школах країною діти...

Всі стежки заростуть первоцвітом з роками строкато,
«Хто лежить тут?» — Стирає все пам'ять, буденність та люди...
Правнук прадіду в школі читає посмертну присвяту...
А це значіть, що воїн живим з нами пам'яттю буде.

Лана Світлана Александрова

admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *