|
Никогда…
|
Ніколú, нікóли… … Їду в потязі, вагон … Ліс донецький за вікном … І уся східна долина, І зеленії поля … І це теж, моя країна – Вся донецькая земля! Через Дніпро, мости дорога, До моря теплого – на схід … Лише в душі стука тривога: “Тільки б потяг їхать міг…” До моря синього приїду, Я погодую чайок хлібом, Білому розповім світу – Заспіваю у трембіту: „Місто, я тебе люблю!” Бачу осінь золоту, Небо – колір синяви… Маріуполем крокую, Нема передчуття біди… А десь далеко щось гуде, Червоні бачу ореоли… Все як раніше не будé … Вже більше ніколú, нікóли … |
Аліса Бекетова