Версія для друку та PDF

Никогда / Ніколи

Никогда…
 
…Еду в поезде, вагон…
Лес донецкий за окном…
И восточная равнина,
И зелёные поля…
І це теж, моя країна –
Вся донецкая земля!
 
Через Днепр, мосты дорога,
К морю тёплому – восток…
Лишь в душе стучит тревога:
„Лишь бы поезд ехать мог…”
 
К морю синему приеду,
Хлебом чаек покормлю,
Белому расскажу свету – 
Город, мой! Тебя – люблю!


А тут осень золотая,
Небо – цвета синевы
Мариуполем шагая,
Нет предчувствия беды…
 
К горлу, лишь, комок подходит,
Понимаю в сердце я…
Всё по-прежнему не будет…
Уже больше никогда… 

Ніколú, нікóли…
 
… Їду в потязі, вагон …
Ліс донецький за вікном …
І уся східна долина, 
І зеленії поля …
І це теж, моя країна – 
Вся донецькая земля!
 
Через Дніпро, мости дорога,
До моря теплого – на схід …
Лише в душі стука тривога:
“Тільки б потяг їхать міг…”
 
До моря синього приїду,
Я погодую чайок хлібом,
Білому розповім світу –
Заспіваю у трембіту: 
„Місто, я тебе люблю!”
 
Бачу осінь золоту,
Небо – колір синяви…
Маріуполем крокую,
Нема передчуття біди…
 
А десь далеко щось гуде,
Червоні бачу ореоли… 
Все як раніше не будé …
Вже більше ніколú, нікóли …

Аліса Бекетова

Напишіть відгук