Никогда/Ніколи

Никогда...
 
…Еду в поезде, вагон...
Лес донецкий за окном...
И восточная равнина,
И зелёные поля...
І це теж, моя країна -
Вся донецкая земля!
 
Через Днепр, мосты дорога,
К морю тёплому – восток...
Лишь в душе стучит тревога:
„Лишь бы поезд ехать мог...”
 
К морю синему приеду,
Хлебом чаек покормлю,
Белому расскажу свету – 
Город, мой! Тебя – люблю!

А тут осень золотая,
Небо – цвета синевы
Мариуполем шагая,
Нет предчувствия беды…
 
К горлу, лишь, комок подходит,
Понимаю в сердце я...
Всё по-прежнему не будет...
Уже больше никогда… 

Ніколú, нікóли…
 
… Їду в потязі, вагон ...
Ліс донецький за вікном ...
І уся східна долина, 
І зеленії поля ...
І це теж, моя країна - 
Вся донецькая земля!
 
Через Дніпро, мости дорога,
До моря теплого – на схід ...
Лише в душі стука тривога:
«Тільки б потяг їхать міг …»
 
До моря синього приїду,
Я погодую чайок хлібом,
Білому розповім світу -
Заспіваю у трембіту: 
„Місто, я тебе люблю!”
 
Бачу осінь золоту,
Небо — колір синяви...
Маріуполем крокую,
Нема передчуття біди…
 
А десь далеко щось гуде,
Червоні бачу ореоли... 
Все як раніше не будé ...
Вже більше ніколú, нікóли ...

Аліса Бекетова

admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *