Літо, липень, 2017 рік. Військовий інститут при Університеті Шевченка.

Вступна кампанія – хвилювання, адреналін, метушня.

З усіма разом здавала і Настя, зовні звичайна дівчинка з Маріуполя. Підтягнута, сухорлява, зібрана, спортивної статури. Неслухняна кучерява зачіска з темного блискучого волосся, очі чорні, немов два вуглики, лагідні, але з твердим «усвідомлючим» поглядом. Всім своїм зосередженим виглядом демонструвала, що вона майже військова.

Хлопчики та дівчатка проходили через вступні випробування. Настя з азартом «спіймала хвилю» із захватом пірнала в іспити. Знала вона багато, розповідала не «як книжка пише», а від душі, завзято відстоюючи свою точку зору.

І ось все пройшло, скоро повинні вивісити списки. Майбутні курсанти вже потоваришували, причому Настя була центром і душею компанії. Ніхто навіть не сумнівався, що вона пройде. І вона була впевнена в собі. Дівчина могла розповісти навіть про класифікацію міжнародних операцій, багато читала такої літератури.

Однак, яке її чекало розчарування і спустошення – коли настав день «Ч» і з’явилися списки. Всі підходили й знаходячи своє прізвище в списках – захоплено скрикували. Настя не поспішаючи підійшла, протиснулася і прочитала весь список. Але несподівано себе там не знайшла.

Вона кілька разів очима пробіглася списком, але прізвища Котікова в переліку майбутніх курсантів так і не побачила.

– Мабуть, треба було зубрити та не бути такою впевненою у собі, – з сумом подумала Настя.

Зчепивши губи, щоб не заплакати вибралася з радісного натовпу. Відійшла в сторону. Задумалася. Тут до неї підбіг Сергій, молодий хлопець, теж з Маріуполя:

– Настя як ти? Я в списках! Ти зрозуміло теж пройшла? Ти ж у нас найкраща! Завтра треба з’явитися на ранкове шикування. Пішли морозивом пригощу!?

– А де це буде? автоматично запитала Настя. Не встигнувши навіть відповісти Сергію, що її немає в списках. Про морозиво теж промовчала…

– На плацу, за 2-м корпусом. До завтра! – і майбутній курсант військового інституту побіг далі зі своїм щастям.

А Настя тихенько пішла в гуртожиток, прилягла на своє акуратно застелене ліжко, відвернулася до стінки й заснула.

Вранці на плацу шикувалися майбутні курсанти.

Вийшов, як зазвичай похмурий начальник курсу майор Волошин. Він був невисокий на зріст, але встиг побувати вже в декількох гарячих точках, навіть за межами України. Жартував рідко, але влучно і до місця.

На етапі здачі вступних іспитів він також залучався, як член комісії. Побачивши що стояла третьою в другій шерензі Настю, посміхнувся, сказав:

– Приємно бачити в строю, не сумнівався, що ти будеш в цих рядах!

Настя загадково, одними куточками губ посміхнулася та відповіла:

– Куди ж вони без мене!

Майор вийшов на середину плацу і голосно:

– Тиииша! Поки ви не курсанти, переді мною стоїть основна задача – за короткий термін навчити цей невгамовний натовп стати хоча б приблизно схожими на них, щоб в день прийняття присяги ви змогли пройти перед трибуною та не впасти, а за командою вийти зі строю та голосно прочитати текст присяги. Будемо займатися на цьому плацу кожен день. – чітко вимовив майор, оглядаючи свій майбутній курс.

– Сьогодні кожен запам’ятовує своє місце. Вчимося будуватися в шеренги, Відповідати голосно на своє прізвище. І так почнемо!

Так почався курс молодого бійця. На КПП (контрольно-пропускний пункт) лежали списки зарахованих курсантів, але Настя через КПП вирішила не проходити, бо це з першого дня видало б в ній «зайця». Вона нещодавно знайшла в дальньому паркані невеличкий лаз, мабуть, місцеві собаки пірнали туди проклавши коротенький шлях до їдальні. Дівчинка з легкістю кожного дня просочувалася в цей отвір. Через два тижні курс взводами вже більш менш злагоджено маршував по плацу, по команді майора повертаючи:

– Ліворуч. Прямооо!! Кроком руш! На місці … стій раз два. Перша шеренга два кроки вперед інші крок, круггооом!

Кілька разів під час тренувань виходив ректор інституту генерал Галдак.

Ну як справи майор, як курсанти? Майбутні курсанти.

– Намагаються! Особливо дівчата! І крок карбують чіткіше, хоча ще й не в берцях. Навіть не розумію, чого раніше жінкам було заборонено нести армійську службу?

– Згоден, від дівчат іноді користі більше, ураховуючи їхню скрупульозність, пунктуальність, врівноваженість. Де є жінка – безладу нема!

– Може дівчина – офіцер і зможе краще, бо відповідальні вони дуже, – промовив генерал, дивлячись як під час тренувань зі строю виходить наша Настя, карбуючи крок і піднявши руку в уявній кепці, робить доповідь. Це дві шеренги, стоячи навпроти один одного, вчилися по команді виходити зі строю.

– Хоча б оця! Дивись на неї, який вишкіл! Молодець дівчинка! Нехай підійде.

Гучним басом від майора Волошина, немов у рупор, пролунало:

– Курсант Котікова, до мене!

– Слухаюсь, – відповів дівочий голос з середини плацу.

– Пане майоре, Анастасія Котікова за вашим наказом прибула.

– Звідки приїхала до нас? – звернувся до дівчинки стоячий поряд із майором генерал Галдак.

– Маріуполь!

– Так непросте місце нині. Батьки там?

– Так точно!

– І нікуди не збираються їхати?

– Нам подобається наше місто.

– А ти чого цей не дівочий шлях обрала?

– Треба Батьківщину захищати. В мене батько й брат служать.

– Оце так Маріуполь! Був у вас на ротації, на самому початку ще, а ти молодець, ставай до строю!

– Слухаюсь!

Уже відходячи, генерал сказав майору:

– Побільше таких би. В очах особливий вогонь, відчувається мотивація.

Через три тижні під час занять прийшов зам по забезпеченню майбутнього курсу і голосно довів:

– Завтра всім підійти до камори на другому поверсі й отримати форму, списки у мене, розміри згідно з тими що ви подавали.

Всі радісно загули, Настя завмерла. Усе! В неї форми не буде. Намагаючись не заплакати, дівчина зчепила зуби. Відмаршувавши цілий день, Настя перелізла через отвір під парканом, прийшла до своєї кімнати та заплакала в подушку. Дуже не хотілося покидати навчальний заклад, та попри це все одно вирішила завтра прийти, розуміючи, що обман ось-ось викриється.

Зранку всі отримували форму, Настя сиділа на лавочці й чекала. Коли більш менш всі переодяглися майор Волошин скомандував:

– Шикуйсь!

Настя тихенько стала до строю. Після шикування майор хотів було привітати майбутніх курсантів та сказати, що вони вже майже схожі на військовослужбовців, як раптом здивовано побачив в строю білу пляму, а саме хтось виділявся серед піксельної усміхненої маси.

– Котііікова!? Вийти зі строю!

Настя карбуючи крок підійшла до майора і чітко доповіла:

– Пане майоре, Анастасія Котікова за вашим наказом прибула.

– Скажіть, майбутній курсант Котікова, чому Ви не перевдягнулися? насупившись запитав майор.

– Я не переодяглася у зв’язку з тим, що мене немає в списках курсантів!

– ЯК?

– Під час вступних іспитів не вистачило балів! Хоч і здала все.. але…

– Так що ти тут весь цей час робиш? – у майора не вистачало слів.

– Перший раз таке бачу! Як тебе на КПП пропускають?

– А я через КПП не проходжу. А тут тому, що хочу і буду у Вас вчитися. Наступного року знову буду поступати.

– Дива!.. Гаразд…. Поки встати до строю!

– Кууурс! Рівняйсь! Струнко! Всім стояти й чекати! – майор пішов.

Курс стоячи струнко загудів: – Ну Настя ти даєш! Всі ж реально думали, що ти курсант! Ото вчинила! Ох і буде тепер майорові! І тобі!

Настя стояла мовчки, без руху. Струнко. На обличчі ніяких емоцій.

Майор постукав у приймальню, сказав секретарю, що справа дуже термінова, зайшов до генерала.

– Дозвольте?!

– Заходь, що вже сталося.?

– Тут така справа…З курсантом, точніше не з курсантом, а з дівчиськом, Настею Котіковою…

– Пам’ятаю, тямуща дівчинка, та що з Маріуполя?

– Так вона. Весь цей час дівчина готувалася та тренувалася з нами, а сьогодні з’ясувалося, що вона навіть не пройшла по іспитах, її не зараховано! Пішла на обман дуже хотіла залишитися, навіть через КПП не проходила, знайшла каже, якийсь отвір в паркані! Йти не хоче! Каже, все одно вчитися буде. Буде офіцером! І авторитетом серед хлопців користується, її слухають. Я її секретником курсу хотів призначити, після присяги.

– Ти ба, отакої. Ситуація. Де вона зараз?

– В строю! На плацу.

– Добре сьогодні нехай з усіма займається, а ти принеси її особисту справу, всі її іспити, тести. Я зберу атестаційну комісію, будемо думати.

Через деякий час картинка з кабінету генерала: за вікном карбує курс, всі в формі, окрім Насті. Але всі гупають чітко, по команді. Тренуються.

– Що скажете панове офіцери ? Є факт, є дівчинка, уперте дівчисько! Є імідж нашого навчального закладу і є один бал який вона не добрала! Якщо її зараз вигнати, поїде вона у свій, точніше наш Маріуполь. А рік? Рік буде втрачено. А нам, як я розумію потрібні саме такі з вогником офіцери. А в неї він є! Аж світиться вся! Що скажете?

– Пане генерале, пропонуємо її зарахувати в курсанти, перший семестр все покаже. Якщо знань дійсно не вистачає, поїде додому. А так даймо їй шанс! І іншим приклад – як через завзятість і наполегливість можна досягти своєї мети!

– На тому і вирішимо! Оформлюйте документи!

 

10 вересня 2017 року вперта худорлява курсантка, в підтягнутій формі – Анастасія Котікова прийняла присягу.

 

А через рік, 24 серпня 2018 року молодший сержант Котікова йшла Хрещатиком в парадній коробці на святкуванні Дня незалежності України, як одна з кращих курсантів військового інституту.

Мати, батько та старший брат стояли осторонь, схвильовано шукаючи очима свою невгамовну Настю.

Інна Лапіна

12 Відповідей

    1. Дякую,історія дійсно мала місце,почула її з розповіді одного полковника,трохи нафантазувала і ось!
      Настя напевно вже лейтенант)

  1. Чудова історія! Треба бути як Настя- впевнено триматися своїх цілей!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *