Літо, липень, 2017 рік. Військовий інститут при Університеті Шевченка.
Вступна кампанія – хвилювання, адреналін, метушня.
З усіма разом здавала і Настя, зовні звичайна дівчинка з Маріуполя. Підтягнута, сухорлява, зібрана, спортивної статури. Неслухняна кучерява зачіска з темного блискучого волосся, очі чорні, немов два вуглики, лагідні, але з твердим «усвідомлючим» поглядом. Всім своїм зосередженим виглядом демонструвала, що вона майже військова.
Хлопчики та дівчатка проходили через вступні випробування. Настя з азартом «спіймала хвилю» із захватом пірнала в іспити. Знала вона багато, розповідала не «як книжка пише», а від душі, завзято відстоюючи свою точку зору.
І ось все пройшло, скоро повинні вивісити списки. Майбутні курсанти вже потоваришували, причому Настя була центром і душею компанії. Ніхто навіть не сумнівався, що вона пройде. І вона була впевнена в собі. Дівчина могла розповісти навіть про класифікацію міжнародних операцій, багато читала такої літератури.
Однак, яке її чекало розчарування і спустошення – коли настав день «Ч» і з’явилися списки. Всі підходили й знаходячи своє прізвище в списках – захоплено скрикували. Настя не поспішаючи підійшла, протиснулася і прочитала весь список. Але несподівано себе там не знайшла.
Вона кілька разів очима пробіглася списком, але прізвища Котікова в переліку майбутніх курсантів так і не побачила.
– Мабуть, треба було зубрити та не бути такою впевненою у собі, – з сумом подумала Настя.
Зчепивши губи, щоб не заплакати вибралася з радісного натовпу. Відійшла в сторону. Задумалася. Тут до неї підбіг Сергій, молодий хлопець, теж з Маріуполя:
– Настя як ти? Я в списках! Ти зрозуміло теж пройшла? Ти ж у нас найкраща! Завтра треба з’явитися на ранкове шикування. Пішли морозивом пригощу!?
– А де це буде? автоматично запитала Настя. Не встигнувши навіть відповісти Сергію, що її немає в списках. Про морозиво теж промовчала…
– На плацу, за 2-м корпусом. До завтра! – і майбутній курсант військового інституту побіг далі зі своїм щастям.
А Настя тихенько пішла в гуртожиток, прилягла на своє акуратно застелене ліжко, відвернулася до стінки й заснула.
Вранці на плацу шикувалися майбутні курсанти.
Вийшов, як зазвичай похмурий начальник курсу майор Волошин. Він був невисокий на зріст, але встиг побувати вже в декількох гарячих точках, навіть за межами України. Жартував рідко, але влучно і до місця.
На етапі здачі вступних іспитів він також залучався, як член комісії. Побачивши що стояла третьою в другій шерензі Настю, посміхнувся, сказав:
– Приємно бачити в строю, не сумнівався, що ти будеш в цих рядах!
Настя загадково, одними куточками губ посміхнулася та відповіла:
– Куди ж вони без мене!
Майор вийшов на середину плацу і голосно:
– Тиииша! Поки ви не курсанти, переді мною стоїть основна задача – за короткий термін навчити цей невгамовний натовп стати хоча б приблизно схожими на них, щоб в день прийняття присяги ви змогли пройти перед трибуною та не впасти, а за командою вийти зі строю та голосно прочитати текст присяги. Будемо займатися на цьому плацу кожен день. – чітко вимовив майор, оглядаючи свій майбутній курс.
– Сьогодні кожен запам’ятовує своє місце. Вчимося будуватися в шеренги, Відповідати голосно на своє прізвище. І так почнемо!
Так почався курс молодого бійця. На КПП (контрольно-пропускний пункт) лежали списки зарахованих курсантів, але Настя через КПП вирішила не проходити, бо це з першого дня видало б в ній «зайця». Вона нещодавно знайшла в дальньому паркані невеличкий лаз, мабуть, місцеві собаки пірнали туди проклавши коротенький шлях до їдальні. Дівчинка з легкістю кожного дня просочувалася в цей отвір. Через два тижні курс взводами вже більш менш злагоджено маршував по плацу, по команді майора повертаючи:
– Ліворуч. Прямооо!! Кроком руш! На місці … стій раз два. Перша шеренга два кроки вперед інші крок, круггооом!
Кілька разів під час тренувань виходив ректор інституту генерал Галдак.
Ну як справи майор, як курсанти? Майбутні курсанти.
– Намагаються! Особливо дівчата! І крок карбують чіткіше, хоча ще й не в берцях. Навіть не розумію, чого раніше жінкам було заборонено нести армійську службу?
– Згоден, від дівчат іноді користі більше, ураховуючи їхню скрупульозність, пунктуальність, врівноваженість. Де є жінка – безладу нема!
– Може дівчина – офіцер і зможе краще, бо відповідальні вони дуже, – промовив генерал, дивлячись як під час тренувань зі строю виходить наша Настя, карбуючи крок і піднявши руку в уявній кепці, робить доповідь. Це дві шеренги, стоячи навпроти один одного, вчилися по команді виходити зі строю.
– Хоча б оця! Дивись на неї, який вишкіл! Молодець дівчинка! Нехай підійде.
Гучним басом від майора Волошина, немов у рупор, пролунало:
– Курсант Котікова, до мене!
– Слухаюсь, – відповів дівочий голос з середини плацу.
– Пане майоре, Анастасія Котікова за вашим наказом прибула.
– Звідки приїхала до нас? – звернувся до дівчинки стоячий поряд із майором генерал Галдак.
– Маріуполь!
– Так непросте місце нині. Батьки там?
– Так точно!
– І нікуди не збираються їхати?
– Нам подобається наше місто.
– А ти чого цей не дівочий шлях обрала?
– Треба Батьківщину захищати. В мене батько й брат служать.
– Оце так Маріуполь! Був у вас на ротації, на самому початку ще, а ти молодець, ставай до строю!
– Слухаюсь!
Уже відходячи, генерал сказав майору:
– Побільше таких би. В очах особливий вогонь, відчувається мотивація.
Через три тижні під час занять прийшов зам по забезпеченню майбутнього курсу і голосно довів:
– Завтра всім підійти до камори на другому поверсі й отримати форму, списки у мене, розміри згідно з тими що ви подавали.
Всі радісно загули, Настя завмерла. Усе! В неї форми не буде. Намагаючись не заплакати, дівчина зчепила зуби. Відмаршувавши цілий день, Настя перелізла через отвір під парканом, прийшла до своєї кімнати та заплакала в подушку. Дуже не хотілося покидати навчальний заклад, та попри це все одно вирішила завтра прийти, розуміючи, що обман ось-ось викриється.
Зранку всі отримували форму, Настя сиділа на лавочці й чекала. Коли більш менш всі переодяглися майор Волошин скомандував:
– Шикуйсь!
Настя тихенько стала до строю. Після шикування майор хотів було привітати майбутніх курсантів та сказати, що вони вже майже схожі на військовослужбовців, як раптом здивовано побачив в строю білу пляму, а саме хтось виділявся серед піксельної усміхненої маси.
– Котііікова!? Вийти зі строю!
Настя карбуючи крок підійшла до майора і чітко доповіла:
– Пане майоре, Анастасія Котікова за вашим наказом прибула.
– Скажіть, майбутній курсант Котікова, чому Ви не перевдягнулися? насупившись запитав майор.
– Я не переодяглася у зв’язку з тим, що мене немає в списках курсантів!
– ЯК?
– Під час вступних іспитів не вистачило балів! Хоч і здала все.. але…
– Так що ти тут весь цей час робиш? – у майора не вистачало слів.
– Перший раз таке бачу! Як тебе на КПП пропускають?
– А я через КПП не проходжу. А тут тому, що хочу і буду у Вас вчитися. Наступного року знову буду поступати.
– Дива!.. Гаразд…. Поки встати до строю!
– Кууурс! Рівняйсь! Струнко! Всім стояти й чекати! – майор пішов.
Курс стоячи струнко загудів: – Ну Настя ти даєш! Всі ж реально думали, що ти курсант! Ото вчинила! Ох і буде тепер майорові! І тобі!
Настя стояла мовчки, без руху. Струнко. На обличчі ніяких емоцій.
Майор постукав у приймальню, сказав секретарю, що справа дуже термінова, зайшов до генерала.
– Дозвольте?!
– Заходь, що вже сталося.?
– Тут така справа…З курсантом, точніше не з курсантом, а з дівчиськом, Настею Котіковою…
– Пам’ятаю, тямуща дівчинка, та що з Маріуполя?
– Так вона. Весь цей час дівчина готувалася та тренувалася з нами, а сьогодні з’ясувалося, що вона навіть не пройшла по іспитах, її не зараховано! Пішла на обман дуже хотіла залишитися, навіть через КПП не проходила, знайшла каже, якийсь отвір в паркані! Йти не хоче! Каже, все одно вчитися буде. Буде офіцером! І авторитетом серед хлопців користується, її слухають. Я її секретником курсу хотів призначити, після присяги.
– Ти ба, отакої. Ситуація. Де вона зараз?
– В строю! На плацу.
– Добре сьогодні нехай з усіма займається, а ти принеси її особисту справу, всі її іспити, тести. Я зберу атестаційну комісію, будемо думати.
Через деякий час картинка з кабінету генерала: за вікном карбує курс, всі в формі, окрім Насті. Але всі гупають чітко, по команді. Тренуються.
– Що скажете панове офіцери ? Є факт, є дівчинка, уперте дівчисько! Є імідж нашого навчального закладу і є один бал який вона не добрала! Якщо її зараз вигнати, поїде вона у свій, точніше наш Маріуполь. А рік? Рік буде втрачено. А нам, як я розумію потрібні саме такі з вогником офіцери. А в неї він є! Аж світиться вся! Що скажете?
– Пане генерале, пропонуємо її зарахувати в курсанти, перший семестр все покаже. Якщо знань дійсно не вистачає, поїде додому. А так даймо їй шанс! І іншим приклад – як через завзятість і наполегливість можна досягти своєї мети!
– На тому і вирішимо! Оформлюйте документи!
10 вересня 2017 року вперта худорлява курсантка, в підтягнутій формі – Анастасія Котікова прийняла присягу.
А через рік, 24 серпня 2018 року молодший сержант Котікова йшла Хрещатиком в парадній коробці на святкуванні Дня незалежності України, як одна з кращих курсантів військового інституту.
Мати, батько та старший брат стояли осторонь, схвильовано шукаючи очима свою невгамовну Настю.
Інна Лапіна
Неймовірна історія. Хай щастить Анастасії!
Дякую,історія дійсно мала місце,почула її з розповіді одного полковника,трохи нафантазувала і ось!
Настя напевно вже лейтенант)
Красиво написано) Прочитала с удовольствием!
Чудова історія! Треба бути як Настя- впевнено триматися своїх цілей!
Дякую! Приємно,що не тільке мене зачепила ця історія!
пишіть ще! дуже вдало!
Очень сильно
хай щастить!
Прямо для фильма сюжет
Ещё!!!
Чудово! Хай щастить Насті та авторці
!
Дякую!