Версія для друку та PDF

Місія Карантину

Я – дивакувата. Чому? Вам точно це цікаво? Ну, я тоді розкажу, але дайте слово: як тільки вам стане нудно, ви полишите читво і не будете мене критикувати. Бо я дуже не люблю критику. А ще не люблю натовпу. А ще…

Хоча, треба ж не так розказувати. Але я по-іншому не вмію.

Іноді мені здається, що я з іншого світу. Але чомусь мені треба бути тут. Насправді я – зірка! Така маленька ще, зірка – дитина, що скотилася долу, аби перетворившись на жінку, трохи побути серед людей. Тому я, буває, втомлююся від них. Особливо від тих, хто ніколи не виходить вночі на вулиці, щоб просто подивитись на зоряне небо. Хто ніколи не вдивляється в обличчя інших, щоб побачити їх риси чи посмішку в очах. Від тих, хто не застигає перед архітектурною чудернацькою “ляпаниною” у захваті або не гуляє під дощем.

Але живучи у великому місті, ця насолода дійсно трохи не завжди доступна.

Та одного разу…

Всесвіт, мабуть, почув мене, і вирішив зробити подарунок. Він створив такі умови, щоб люди трохи менше стали вештатися по магазинах та вулицях, а більше бути вдома. Щоб нарешті роздивилися очі колись коханої людини, та почули сміх або побачили сльози власних дітей. Щоб був час подумати та переоцінити власне життя та дати можливість іншим насолодитись світом.

Кому іншим? А тим, хто теж живе на планеті та про кого вони останнім часом забували.

Звірям, птахам, природі.

Вони, мабуть, теж просили у Всесвіту відпочинку. Але як же він міг стримати людей? Ха, це ж Всесвіт! Ви що, сумніваєтеся в його могутності?

Люди підкорюються тільки силі або страху!

Тому у світі з’явився небезпечний вірус і вся планета “сіла” на Карантин.

Дехто, з людей, звісно не дуже серйозно ставився до небезпеки, та проти тих, хто сильніший не попреш. А дехто дійсно злякався.

А ті, хто знають таємниці, хто розмовляє зі світом серцем, вони мали змогу поблукати безлюдними вулицями. Дельфіни плескались коло берега моря, річки очищувалися та наповнювалися рибками. Птахи повертались туди, куди багато років не могли повернутись.

А зірки…

Зірки ночами скочувалися з неба і падаючі на Землю, народжували нові Душі, щоб розбрестися серед людей. Бо у них теж є сенс життя. Навчити людей жити.

Тому Карантин – це просто вимушена дія Всесвіту, щоб, можливо, якась Душа змогла прийти у цей світ. У кожного своя місія.

І у Карантину теж. Піду, погуляю ще нічними вулицями, порозмовляю з сестрами-зірками. Бо скоро знімуть Карантин і довго ще не вийде з ними поперешіптуватись…

Лана Світлана Александрова

One Comment

Напишіть відгук