Свій вірш я присвячую усім, хто допомагає боротися з пандемією,
хто переживає складні часи, але вірить в краще
і має непереборне бажання творити,
щоб змінити Cвіт.
Люди, не будьте байдужими!
І занадто самовпевненими теж.
Хтось проявляє мужність,
А хтось зводить все нанівець…
Так хочеться, щоб чаша терпіння
Іще не заповнилась вщерть,
Щоб усім вистачало сумління
ПронестИ цей невидимий хрест..,
Світ міняється так блискавично,
Ми у ньому, як зорі з небес:
Хтось засяяв, бо щойно з’явився,
Інший згас, та для рідних – воскрес…
Все минає і час не спинити,
Сокровенне уже не вернуть…
Але нам ще під силу творити
І, на щастя, це змінює суть.
Марина Колоб’юк