Інна, Інна, Інночка! Інночка, Іннуся!

 

Інна, Інна, Інночка! Інночка, Іннуся!
Та, чи міг же я подумать,
Що в тебе влюблюся.
Що влюблюся, закохаюсь –
З ланцюга зірвуся.

Ой влюбився, закохався –
Та ти не звертала.
Іще довгими роками мене відганяла.
Я й просився, я й молився,
І ти, – не встояла!

Мабуть, ТАМ, комусь дійшлося
І у нас усе зійшлося.
І зійшлося й захотілось дати волю тілу.
І рукам, і почуттям,
Й всім лютенським язикам.

Дні летіли й місяці,
Щастя наче вже в руці.
Та прокляті москалі не дали й рік пожити.
Я бігом, не розгубився,
І до війська хутко смився.

Тут життя, – неначе казка:
Хочеш спиш, хочеш копаєш,
Хочеш риєш бліндажі,
Хочеш в сєпарів стріляєш.
Все, що хочеш – те й роби.

Нам тут добре, тут лафа.
Лиш Іннульки не хвата.
Хочеться тебе прижати
І дня три не відпускати.

Та нічого, не біда.
Скоро буде перемога.
Я зайду до тебе в хату.
Обніму і поцілую,
Пригорну й скажу: радій,
Здрастуй мила, я вже твій!

Каганець
Січень 2015 р.
м. Вуглегірськ, Донецької обл.