Скандали, плач, пробачення та тихе родинне життя, це все буде після, а поки я ставлю мобільні вежі.
– Привіт кохана, чекай скоро буду.
– Ой! А коли? Як скоро? Я борщику зварила. Як робота?
– Нічого. Продовжуємо мобільні вежі будувати. Планую через півтора – два тижні.
– Добре, я з дітьми чекатиму. Цілую.
– Я також.
– Коханий, чого я тебе дзвоню, тут на дівчаток плащики запропонували, такі гарненькі ти б побачив. А що це за шум та гуркіт?
– Техніки працює та хлопці шурупокрутами працюють, а бахкає то Жмен кувалдою метал рихтує.
– А що зі зв’язком?
Як їй сказати???
– На дні котловану сиджу, ось і не стабільний.
– Ладно, біжу працювати, до зв’язку.
– Алло.
– Що це за номер? Чому з тобою довго зв’язку не було? Що з голосом? Чому кричиш коли говориш? Що з телефоном? Чому мені дзвонив якийсь військовий та казав що йому дуже прикро, але у нього для нас погані новини? Ти де весь цей час був? Ти мені брехав? Я тебе вб’ю тварюка … твою мать!
– Я теж тебе люблю кохана. Все потім. Головне що я з тобою розмовляю.
Плач, короткі гудки.
Все норм. Їду до дому. «Людожер» залишився там.
Позивний «Людожер»
Начало:
“2014 рік. Розмова зі шкільним товаришем”
Продовження: