Як не кажи, а дитинство у кожної людини, просто казкове.

Одні люди стидаються розповісти про себе щось таке, що з ними траплялося в дитинстві, а інші навпаки… Але час минає і людина мудрішає, і розумнішає. Все, те, що вона уткнула в дитинстві, дає великий досвід в майбутнє. Інколи нам хочеться донести до всіх ті помилки, які робили ми.

Ну так коротенько хочу розпочати свою розповідь…

Хочу розпочати з простої історії зі свого дитинства.

Царство небесне моїм родичам… Моєму дядькові Федору Васильовичу….

Ну от, починаю нарешті.

Я і мої друзі: мій брат Костік, моя подруга Лена, Валік та покійний Сергій пішли гуляти до ставка. Можливо, ми народилися коли природа була казкова, і нас якась сила тягла туди, притягуючи різні до нас пригоди.

Ми не були винятком, і як казав жартівливо дідусь, “грець нас туди поніс”

Ми гуляли собі біля ставка, а було нам вісім та шість років.

Батьки працювали, в дитячий садок ми не ходили, а були самі собі предоставленні… І тягло нас туди, куди було “заборонено”. Але, хоча ми були зовсім малі, були – “відповідальні”.

Додому приходили вчасно, у нас навіть не було часів.

Орієнтувалися по сході та заході сонця. Куди воно поверне, такий у нас був орієнтир, коли йти додому.

Гуляли ми на березі ставка, раптом поміж кущів побачили човен. Це був для нас дітлахів, справжній скарб. На нас дивився величезний човен, він нам нагадував казковий корабель. А через те, що ми полюбляли казки. Це в нашому уявленні був “летючий корабель”.

Ой, як смішно стає, але в дитинстві ти уявляєш все по іншому.

Побачивши цей корабель, а точніше човен, ми вирішили його поцупити… Але коли підійшли до нього побачили таке: – він був причеплений на величезний ланцюг, а ще до нього був гарно прикріплений амбарний замок.

“Що робити?”– задавали ми один одному запитання.

Але, хочу сказати логіка у нас тоді була залізна.

Ми трохи походили біля ставка і нам на очі потрапив цвях, правда іржавий, але нас це не зупинило.

Недовго поміркувавши вирішили, відкрити замок. Крутили та вертіли, … і на решті відкрили. Возгласів було багато. Кричали: “-Ура, ми відкрили “клятий той замок” – …скільки було щастя.
Тепер наш план здійснюється. Уявляєте собі, ми малі, а були такі сильні, що витягли той човен.

Які ми були одержимі в той час?

Тепер операція подорож до ставка здійснюється….

Боже зараз згадую з жахом.

Ми, ніхто не умів плавати, тільки мій братік. Костік був дуже розумний та талановитий хлопець. Трохи забіжу вперед, він у чотири роки був конферансьє. Проводив концерт. Взагалі, я не хочу ні брата хвалити, але виховували нас порядними дітьми. Нас не били, а добре пояснювали, що треба можна робити, а що заборонено.

Але повертаюсь до пригоди…

Коли ми витягли той човен на воду, і побачили, що в нього була дірка. Що робити?Побігавши по березі, знайшли жерстяну однолітрову банку.

Ну, думаємо, тепер, все. Ми можемо впливти.

Як кажуть запаслись “обмундируванням” і попливли. Ставок був великий та глибокий. Йой, уявляєте собі запливли на середину ставка. А там навколо нас було ряски видимо не видимо. Не, знаю, бог нас зберіг…

Ми могли потонути всі, аж моторошно стає, коли згадую про це…

Але, царство небесне моєму дядькові Федору Васильовичу.

Дядько мій був, освічена людина, займав високу посаду, але був справжній чоловік.

Федір Васильович йшов пішки на обід. Він йшов по греблі додому. Зараз такі, як він їздять на машинах на перерву, а він йшов пішки. Випадково подивився навкруги та раптом побачив човен з дітлахами. Не розгубившись він побіг додому дуже швидко. Побачивши батька моєї подруги Лени, він розказав, що бачив нас на ставку.

Дядько Сашко сів на мотоцикл з люлькою, та швиденько приїхав до ставка. Там нас на березі чекав з лозиною…

Неподалеку йшов додому наш друг дитинства Андрій.

Хочу описати портрет цього хлопця. Андрій був хлопець красень. Для свого віку був великого зросту та виглядав старше своїх років. Він мав дуже красиві чорні очі, кудряве волосся, і в взагалі всі дівчата пізніше були в нього закохані.

Але, вибачте як кажуть відклонилась від розповіді.

Опишу дядька Сашка. Дядько Сашко був дуже сердитий чоловік, великого зросту. Свою доньку він виховував строго, кричав на неї…

Але… ми діти, що “нєльзя, то можно”.

Ой, так в дитинстві ти це все розумієш…

Продовжую свою розповідь. Дядько Сашко заставив Андрія пливти до нас.

Ми не стільки злякалися, що човен був дірявий, а що нас чекає з лозиною на березі, дядько Сашко. Як згадаю…

Ви не уявляєте, коли тебе в житті ніхто не бив прутом, а тут, так на “горіхи досталось”…

Коли, Андрій “москвич” доплив до нас, нас охопив справжній жах: “Це ж нам попаде від дядька Сашка?…йой…”.

Ой, він чекав нас з великою лозиною, сердито виглядаючи в наш бік.

Ви не уявляєте, що в голові тоді у мене творилося? Чекаючи нас, він з такою жорстокістю…все приговорював: “- Ось вам що вкрали чужий човен”, ось вам, що попливли”.

Ми як “пливли” до берега, я постійно банкою вичерпувала воду… Нарешті ми там… ой попало…

Як зайці вистрибнули ми з того дірявого човна в різні боки. А лозина нас вчила “науці”.

Ми побігли у кущі, а там були качки, вони злякалися нас, а ми їх. Було смішно, кумедно. І наша “п’ята точка” – “получила по заслугам”.

Так бігли додому через чагарники, кущі… Як кажуть “аж п’яти свіркали”.

Хочу сказати, … на все життя був нам цей урок.

Зараз я вдячна йому за виховання та своєму дядькові…

Ось таке це дитинство. Чарівне, казкове та з різними пригодами.

Дякую усім моїм читачам, за переглянуті сторінки мого щасливого дитинства…

червень 2021 р.
Ірина Дрозд

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *