Як ми до школи ходили

Йой, як згадаю… дуже кумедно мені стає.

Так от хочу почати невелике своє оповідання з того, як ми з Наталкою, так звали мою подругу дитинства, до школи ходили.

Ну, почну свою розповідь ось з чого.

Я, як всі діти… не хотіла рано прокидатись…

Це ж треба, думала я, чого тобі хочеться спати, хоч “сірники в очі вставляй”, а тобі треба прокидатись…

Ой, як згадаю своє дитинство, як кажуть і сміх, і сльози…

Почну з початку.

Бабуся з самого ранку хоче мене, щоб я прокидалась, а я удаю, що не чую. І так декілька разів.

Що треба прокидатись? – запитую я, хоча знаю, що це треба“. Треба йти до школи. А ще до школи треба: портфель зібрати, волосся розчесати, вмитись і так далі. А головне треба йти до школи.

А ти маленька дівчинка, і тобі так хочеться пограти в ляльки, а не до школи йти. “Боженько….каже бабуся, а вона ще й не прокинулась“.

Ну досі, хочу розповісти про те, як ми до тієї школи йшли…

Виходили взагалі раненько. Йшли повільно, не дуже спішили. Тільки, як це не стосується лісу.

А як побачили ліс, то для нас нічого не існує. Яка в “біса” школа: є листя, квіти, пташки співають, це просто казка. Ми з подругою навіть забували, що ми взагалі йшли до школи.

Ми граємо в дочки та матері, а про школу і не згадуємо. Тільки о 13 годині прокидаємось, і галопом біжимо до школи. Але на жаль, ми запізнилися…

У нас з подругою були свої кутки.

У мене свій, а у неї свій….

Ой, ой, яке все ж пречудове дитинство.

В моєму дитинстві ми спілкувались з природою, з чарівним лісом, і були такі щасливі, хоча й попадали в кумедні ситуації.😀

Червень 2021 р.
Ірини Дрозд

close

AdMIN

Напишіть відгук