Я повертаюсь до рідного дому,
Ось бачу стежку до болю знайому,
Луки пронизує блакитна стрічка,
Це ж наша рідна глибокая річка.
Тут чекає мене мати й тато,
Та друзів дитинства у мене багато.
Мене зустрічають пісні крилаті,
Тут на порозі рідної хати.
Коли вирушаю в далеку дорогу,
Беру я з собою рушник убогий.
Мене тихо огортає тривога,
Прошу благословення у Бога.
Я згадаю, як ходила до тихого броду,
Пити зі струмочка холодну воду.
Бігла до сонця у високі гори,
Дивитись на могутні верби й осокори.
Як повернулася сюди знову,
Чи бачила ту красу чудову?
Постаріло моє рідне село,
Бо давно мене тут не було.
Постаріли мої мати й тато,
Заблукали десь пісні крилаті,
Що лунали коло рідної хати,
Відлетівши у старі Карпати.
І ніяк не можу я збагнути,
Як все це назад повернути?
Бо час не можливо зупинити,
Точнісінько як старість поновити.
Ярослава Хомчук