Ви знаєте, як мами посивіли.
А біль у серці й туга не згасає.
Чекають, вірять та надію мають.
Що повернеться син, і з ним життя.
Вони ж наразі не живуть, а лиш існують.
І згадують і посмішку, й слова.
І перший крок, і перше… перше свято.
І згадують його й своє життя.
Багато хтось, за щось себе картає.
Багато моляться відомим всім Богам.
Але надію знаю – не втрачають.
Чекають перемоги й миру нам

Ми не знаємо, скільки згинуло,
Скільки Вас залишилось в полоні.
Але віримо, щиро віримо,
Що повернуться наші Герої.
І про кожного будемо знати, а колись і вірші складемо.
Повертайтесь додому солдати, до своїх матерів та дітей.
До дружин, що не сплять ночами,
Бога молять, війну клянуть.
Повертайтесь рідними стежками,
де Вас люблять, цінують та ждуть.
Ви наші Герої, пишаймося Вами,
Себе бережіть від біди.
Дітей та матусь, Україну єдину,
Без слів захищати пішли.
Лютує ворог, що колись був “братом”,
І гинуть в пеклі вогняні наші сини.
Але ми віримо і знаємо, Буде свято.
І Україна переможе в цій війні.
В полоні довго так вже.
Дуже тяжко мамі, чекати, сльози ллючи в подушки.
Чекають Вас і друзі й кохані.
Вертайтеся скоріш до нас СИНИ.

Ми молимось за вас, рідненькі наші,
Щоби скоріше повернулись ви,
Щоб серце і душа в полоні тяжкім
Перенесли всі тяготи лихі.
В полоні довго так вже,
Дуже тяжко мамі – чекати, сльози ллючи в подушки.
Чекають вас і друзі, і кохані.
Вертайтеся до нас скоріш СИНИ!!!!

А мама ждать не перестанет,
Лишь только стоя у окна…
Она за Вас молиться станет,
Чтоб Бог сберег Вас от огня.
Чтоб Вы вернулись невредимы,
Ступили на родной порог.
Забыли боль свою, обиды…
И чтоб сказать Вам каждый смог…
…Вот я вернулся дорогая, дай крепко обниму тебя.
Твои молитвы моя мама – согрели и спасли меня…

Мій любий сину – ти моя кровинка…
Частинка серця, подиху ковток…
Де б ти не був, в якім би місці світу
Завжди відчуєш ти мою любов…
За тебе я молити Бога буду
Щоб він зберіг тебе в проклятій цій війні
Скоріш привів до рідного порогу
Очей коханих й маминих обійм…

А наше сердце так болит ночами,
И мысли не дают уснуть совсем
Что делать, как помочь Вам, мы не знаем
Вернуть из плена близких нам людей
Нам говорят, терпите, Бог поможет
Нам говорят, что скоро все пройдет.
Но сердце замирает вновь в тревоге.
Ведь мы не знаем – завтра что произойдет
Хотим, чтоб раны ваши не болели,
Чтоб все прошло, как прошлогодний снег
Чтоб сыновья, мужья вернулись поскорее
И будет в доме радость, будет смех.

Я знаю, що тяжче за все – це чекати
Коханих, синів, для малечі татусів
І в спогадах лише до них долітати
Молитися, в думках своїх їх благати…
«Тримайтеся хлопці, низький вам уклін…»
Ми знаємо, вам боляче, сумно та гірко.
Що досі в полоні, серед ворогів
Але він настане – ДЕНЬ ЗУСТРІЧІ З ВАМИ…
Лишень би скоріше…

Я знаю, як важко чекати
Синів та коханих своїх
Як тяжко малим розказати
Що тато не прийде до них
Надіятись, вірити, ждати
Ночами в подушку ревти
У бога в молитві благати
Вернути скоріш, назавжди
Ми віримо, вони повернуться
Прийдуть з перемогою до нас
Бо Бога підтримка дає сили жити
Сини – повертайтесь до нас.

Як легко ворогів своїх прощати,
Коли тебе минула доля втрат…
Коли не плаче на могилі сива мати
Що діточкам татусь не обійняти…
Коли стріляє ворог-снайпер навіть в спину…
Коли вбиває навіть лікарів…
Коли загиблих не вертають та в полоні гинуть…
Простити??? Як? Забути???? Ні по вік.

Алла Макух

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *