Рання весна 2015. Так звана операція по зачистці Сопіного. Нудна фігня. Зачищати нема від кого. Бої йдуть у Широкіному кілометрів за п‘ять на схід. А тут тиша і спокій.
Нам дісталася турбаза на західній околиці. Лазимо, варимо воду, шукаємо колаборантів, яких нема. Дуже нецікава рутина, до якої ми ще й не звичні.
Коли це в рації – шум і ґвалт:
– Нас обстріляли! Невідомий БТР!
О! Нарешті буде діло. Мо‘ хто з сепарів заблукав на свою голову!
– Де той БТР? Куди рухається?
– Верхом поїхав у ваш бік!
– Клас! Зараз зустрінемо!
Разом з Моцартом беремо «мухи» і засідаємо в кущах при дорозі.
Аж гульк! Точно! Суне вулицею БТР-70 предивного салатового кольору. Ствол КПВТ задраний в гору, «по походному». Ну, думаю, точно наш.
А на броні сидить… дівуля… білявка … в ТОПІКУ… в ЛОСИНАХ… з «ксюхою». Капеееець! Розмір, точняк, четвертий.
Ну ми ж, як ідіоти вилазимо з кущів, посміхаємося і махаємо, як ті пінгвіни з Мадагаскару. БТР під‘їжджає і дівуля та так ото:
– Мальчікі, ми із Азова. Ґдє тут Широкіна?
Ми ж як дебіли:
– Вам в інший бік, – і мало слинку не пускаємо.
Аж тут відкривається командирський люк, звідти висовується пика явно нетверезого хлопця, років 20-25:
– Пацани, а у вас карта єсть? Пакажитє, дє тут єто йо&&ноє Широкіна?
– Он там, бачиш, стоїть «Козак»? Там командуючий операцією, у нього карта. Піди та спитай. А хто стріляв з ваших?
Дівуля згори:
– Ой! Да ета Васька, дурак, випіл і нє дєржался. Качнуло єго і он башкой своєй дурной об кнопку спуска трєснулся.
Вперше позаздрив Азову 🙂 )))
Ярема Галайда