Весна мого дитинства

Запахло все навкруг весною,
Любистком, м’ятою – зелом.
Мені так хочеться з тобою
Пройтися весняним селом.
Бузок тут загляда у вікна,
Береза нахиля гілля,
Бринить листочками тополя ніжна
І річка гомонить мала…
– Як у раю, – шепоче тихо мама, –
Така краса, що хочеться злетіть –
Над луками, полями та лісами,
Над рідним краєм піснею дзвеніть.
Та в грудях зачаїлася тривога –
Бо близько від села іде війна –
Безжальна до старого і малого,
Що пострілом зі сходу «промовля».
Не рай там, зовсім ні! Там пекло!
Земля потріскана від вибухів і вирв.
Бої там точаться безжалісно, запекло.
Там мертві очі у батьків і матерів.
Там чорні діри хат зорять у небо,
Там круки смерть віщують іздаля.
Весна буяє там даремно,
Даремно барви квітів розкида.

У кожного в серці живе та країна,
В якій народився і ріс.
Де рідні простори, батьківський будинок,
І сонце, і поле, і ліс.
Від голосу тата, від посмішки мами
Серденько тремтливо щемить.
Так хочеться щастя хвилини, секунди
У серці надовго лишить.

Подарунок

В українському вінку
Сплелись квіти у танку.
Мак, барвінок і ромашки –
Полічити їх не важко.
Цей віночок – оберіг
Полонить весь світ устиг.
У вінок вплету любисток:
Хай несе любов він чисту.
Чорнобривців я візьму –
Принесуть хай доброту.
Мальви – щастя
В кожну хату,
Хмелю – розуму багато.
Ще й калину – рідний край.
Ти ж, волошко, сили дай!
Деревій вплету в віночок –
Це нескореність і міць.
Любі воїни, в дарунок
Оберіг ви мій прийміть!

Наш мир

Слово МИР – букв у ньому так мало.
Не думали ми, що воно означало,
Коли просто бажали всім миру й добра.
Та настала для нас зовсім інша пора.
Слово МИР розрослося і стало безкрайнім.
Слово МИР увібрало у себе усе.
Щоб для воїнів ранок не був цей останнім.
Хай він радість і щастя усім принесе.
Хай у мирному світі народяться діти,
Хай у мирному небі летять журавлі…
Хай на мирній землі люди вчаться любити,
Хай на мирних полях зашумлять колоски…

Владислава Залюбовська