Версія для друку та PDF

“Ти тут не балуйся”

Коли мені було років 5-6, батьки рано вставали і йшли на роботу.

Мамо казала “ти тут не балуйся“, а батько додавав “а то ременя дам” і після такого короткого інструктажу вони уходили до вечора.

Я погано розумів, що це як “балуйся”, але про ремінь я вже мав уяву.

Правда про погане я не думав.

Жили ми у приватному секторі, тому навколо було багато на що можна було відволіктися.

Котик це розумів і швидко десь втікав.

Собаці було гірше.

Він сидів на ланцюгу.

Ще була купа різних рослин, але з ними особливо не пограєшся.

Батько показав мені магніт і як він діє, для мене це була магія, але фокусам мене ніхто не навчив.

Залишалися сірники.

Сірники та вогонь мене заворожували. Ну а далі знову ремінь.

Але все одно я любив залишатися сам на сам.

Згадав я цю історію через півстоліття.

Коли почув про коронавірус, карантин та самоізоляцію, то згадав ці сірники, ну й про ремінь.

Добре що тепер є Фейсбук, Фейсбук замінив все, навіть котиків тут повно, інакше б точно – сірники та ремінь.

Правда й батьки вже померли.

Звідкіля той ремінь?

Може тому й сумно…

Карантин саме те що треба щоб згадати і їх і своє дитинство і переосмислити себе.

Юрій Смола

Напишіть відгук