Цей день в історії))
Отже, дзвонить Аріслав Пастернак і просить організувати приїзд Олега Скрипки в район Дебальцевого: на позиції 25-ї бригади, в якій, власне, Аріслав і служив.
Ми з Юрієм Якубою звернулися до Андрій Денисенко по дозвіл та виділити людей і транспорт під це діло.
Отримали й дозвіл, і Андрій Бачинський та Валерій Гарагуц з автівками для реалізації задуму.
Звісно ж, без Вальгрим Вальгримсон (він же Рагнар) і Алярми не обійшлося.
Ще й прихопили, раз таке діло, групу волонтерів з Olga Golubeva і жінку командира мінометників Вовчика Бойка, бо давно вони не бачились, а двадцятьп‘ятка зазнала втрат і жіночка дуууже переживала за чоловіка і просила взяти з собою.
Забрали з обійстя Юрія Якуби концертну групу, пофоткавшись перед тим з артистами, і почимчикували на схід Сонця.
Їхали довгенько через Костянтинівку і Бахмут (тоді він ще був Артемівськ).
Доїхали майже без пригод. Ярослав Гарагуц колись про це написав чудове оповідання.
Перше, що сталося, коли вигрузилися це крик: «Зая!!!»
З лісу, гупаючи берцями, вилетів Вовчик Бойко і тут же злапав свою супругу.
Ой-ой-ой! Мусі-пусі.
Коротше, всі сором‘язливо повідвертались.
Потім був концерт!
Щоправда, десантура спочатку зустріла нас не дуже привітно.
Правосеків, виявляється, там тоді не любили.
На прохання Аріслава до групи включили двох дівчат, бо вояки скучили за жіночим товариством.
Все було прекрасно!
Ще й прибули бійці, які штурмували Вуглегірськ.
Скрипка співав, грав на гітарі. Дівчата підспівували. Ми сиділи разом з пацанами слухали та балділи.
Наприкінці концерту, Скрипка завжди співав славень у своїй обробці.
Тоді модно було музично обробляти славень.
Це був фурор!
Вояки кинулися до співака! Хтось вручив йому «тільник» і пан Олег тут же його одягнув.
І тут…
Фуррр – ба-бах!
Впало з величеньким перельотом.
Знову фуррр-ба-бах!
О! Вже набагато ближче!
Народ кинувся у розтіч, без паніки, але досить швидко і скоро вже з траншей стирчали тільки каски.
І коли встигли повдягати?!
Аріслав потягнув пана Олега до командирського бліндажа.
Хто командиром був?
Та! Теперішній заступник Головкома ЗСУ. Той що Мойсюк Євген.
Він тоді ще комбатом був.
Ми з Рагнаром посилено колотили понти й в укриття не пішли, а під акомпанемент отого фурр-бабах, рушили шукати водички, щоб попити.
Дорогою надибали двох підранених бійців у сімейних труселях до колін і броніках на голе тіло, які відмовились їхати до шпиталю і лікувались на місці.
Вони саме шкутильгали щоби вимкнути генератор. Ну то ми склали їм компанію.
Справжня пацанва! Непристойно юні хлопаки.
Постояли з ними, погомоніли про види на можливість влучання по нас і дійшли висновку, що навряд, бо…
– Високува-то беруть! – авторитетно заявив Рагнар.
– Це вони нашу арту вицілюють. – флегматично відповів один з хлопців.
Так і є міни падали поблизу краю лісочка, в якому розташовувались десантники.
Саме там, попід деревами, стояли розосереджений Д-30.
– Тоді точно не прилетить! – вставив і я свої п‘ять копійок.
Генератор вирубили, водички знайшли та присіли під деревом неподалік траншеї, бо береженого й Бог береже.
– Класний у тебе ножичок. – почав один з хлопців, звертаючись до Рагнара.
Звісно, класний! Нульовий! Це ж я йому того ножичка на днюху подарував два тижні тому.
Знаємо ми ці під‘їзди. Відмутить хоче.
– Міняймось! – відповів Рагнар – Я тобі ножичок, а ти мені чотири своїх магазини з набоями.
- Так у вас «семірка», а у тут «п‘ятірка»!
-
Нічого! Було б що, а куди приткнуть знайдемо.
– Ти що?! – втрутився другий боєць – Це ж «слива»! Та і начальство наїде за про*об!
– Фігня! Я ще одіжму, де треба.
– Во-во! А ножичок «сливи» вартий – підтакнув Рагнар.
Коротше мінова торгівля склалася вдало і всі залишилися задоволені.
Сам процес торгу відбувався під все те саме фуррр-бабах.
Аж тут щасливий власник нового ножичка витягнув шию:
– Ооо! Зараз наші їм навалять!
– Хм! Нону розвертають – так само авторитетно виголосив Рагнар.
Подивися і я собі.
Двоє вояків підбігли до Нони, один хутко видерся на неї й так само хутко пірнув до люка.
Ствол гармати піднявся майже вертикально і…
Оце так в… бахнуло!
Наче хтось здоровенний з усього замаху врізав в землю велетенським молотом.
Потім іще раз, а згодом іще!
Фурр-ба-бах припинилося.
– Думаєш накрили?
– Та ХЗ, але заткнули точно!
Через кілька хвилин тиші з усіх щілин та ям, з під машин полізли люди.
З перекритої щілини під «шишигою», видісталось чоловік із п‘ятнадцять, в тому числі й вся концертна група, крім пана Скрипки.
Всі нервово посміювалися та облегшено видихали.
Дівчат одразу обступили десантники. Почали заспокоювати та засипали захопленими компліментами.
Ті сміялися і явно були задоволені такою увагою.
Хвилин через 15 вони вже виходили з намету з купою подарунків у вигляді «підпопників» з написами «ПТН-ПНХ», старих сталевих касок і ще якогось нехитрого солдатського скарбу.
Скрипка роздавав автографи та навіть розписався на капоті волонтерського буса.
Коли ми вже виїхали з польового табору і вискочили на трасу знову почались прильоти, але ми «додали газу» і розриви залишились десь позаду.
Заночував я з артистами в маєтку у Якуби. Спав на здоровенному плетеному дивані біля критого басейну.
Зранку Скрипка попросив, аби я супроводжував його на концерт, який він давав військовим льотчикам-штурмовикам в Дніпропетровському аеропорту.
Теж було класно! 🙂
А менше ніж за тиждень ми вже були в Іловайську….
Ярема Галайда
