Тривожно якось залунали дзвони,
В машини швидко вантажилися ми,
Вітер гладив дерев розлогі крони
І голосили в слід нам матері.

Ми обіцяли вернемось живими,
Під броніки ховали прапори,
Нам вистачить і мужності і сили,
Щоб дати відсіч клятій тій орді.

Ми знали, що буде дуже важко
І розуміли без втрат не обійтись,
Хтось вигукнув: «Прощай кохано пташко,
Чекай щодня живим мене з війни».

Ще більш гучніше залунали дзвони,
Машини швидко рушили на Схід,
Вітер гладив дерев розлогі крони
І голосили в слід нам матері.

18.08.2020 р.
Ілля Манченко – «Вчитель»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *