Версія для друку та PDF

Спілкування та спогади

Карантинні обмеження на COVID-19 дали привід замислитись для чого, або для кого ми живемо, що саме наповнює нас. Це стало чудовим поштовхом для спілкування. А воно робить нас ближчими один до одного.

Так у нашій родині під час спілкування батьки почали згадувати історії зі свого дитинства. А ми з сестрою вже не тільки полюбляємо з них реготати, а й маємо серед них найулюбленіші. Деякими поділюсь з вами.

Мій татко був військовим з дитячих років, бо мав у роду військового діда, від якого в спадок малому лишився кашкет з великою кокардою. В ньому маленький хлопчик ходив з самісінького ранку до пізнього вечора і влітку, і взимку.

Також він мав вірного друга – Шаріка – це малий дворовий пес. Разом із ним вони супроводжували бабусю до крамниці, блокуючи яку, тим самим не давали змогу зайти іншим покупцям. Поки, розгублена бабуся мала придбати жадане онуком. Вони з нетерпінням чекали на неї на сходах. Ось в один із літніх днів хлопчику знадобились ковзани 42 розміру. Попри вмовляння бабусі обрати щось інше, бо вони дуже завеликі на п’ятирічну дитину, хлопчик наполягав на своєму, аргументуючи свій вибір тим, що він швидко росте та й взимку зможе взути ковзани на чоботи. Врешті покупка вдалась, і ці ковзани ще довго висіли в бабусі на горищі.

Одного разу вони з вірним другом Шаріком ходили полювати на курей. Пес виконував накази малого. Так, впустивши цуцика в курник, зачинивши двері, пролунав наказ: «ФАС!». Позбувшись кількох курок, хлопчик злякався і заховався в сіннику аж до пізньої ночі. Зворушені дорослі довго шукали винуватця скоєного.

Взимку вірний товариш рятував свого малого господаря, витягаючи його з великих снігових заметів.

Сповнене пригод дитинство та наші вмовляння знову і знову переповісти історії змушують батька ще більше часу приділяти нам.

Марк Тищук

One Comment

Напишіть відгук