Хочу розповісти про свою подругу, яку звати Катюша, я її так називаю.

Ми з нею познайомилися випадково.

Здалеку на мене дивилась дівчина з великими очима, вони усміхались якоюсь радістю, викликаючи та випромінюючи її з середини. Дівчина на мене глянула й у нас зародилася якась незрозуміла дружба.

Ми дивились одна на одну та посміхались. Ось так ми й познайомилися.

Минули роки та дружба наша кріпла.

Кожного разу ми розуміли одна одну з одного погляду. Але життя тече і все змінюється в нашому житті.

Катюша закохалась та вийшла заміж і доля розділила нас. Вона зараз живе за кордоном, випадково ми зустрічаємось. Але коли трапляється, хоча вільна хвилина, ми з нею зустрічаємось.

На жаль зараз прийшов “прокляття короновірус” і ми не можемо поспілкуватися, тільки телефоном.

Що я хочу ще сказати. Коли я захворіла мої подруги та друзі чоловіки допомагали мені побороти хворобу.

Я їм за це вдячна.

Коли я лежала в лікарні, то мені здавалось, що час зупинився. День і ніч летіли, а здавалось, що цього немає.

І тільки тоді розумієш, хто твої справжні друзі.

Хочу вам сказати, що навіть і не уявляла, що Катя з подругами мене знайдуть у лікарні. Ви собі не можете уявити, який подарунок вони мені зробили. Уявляєте собі приїхала моя подруга з іншої країни, що вона зробила, це прийшла мене провідати.

Я була тоді найщасливіша у світі. В мене було таке враження, що сонечко засвітило краще.

Я дякую богу, що в мене є така подруга як Катя.

Тільки в такі часи ти розумієш, що варте твоє життя, і що є люди які люблять тебе таку, така як ти є.

Люди це ті квіти, коли їх поливають, то вони квітнуть, а коли ні, то починають хилитись…

Ірина Дрозд

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *