Версія для друку та PDF

Прагнення до миру у період пандемії людства XXI століття

Вимушена самоізоляція людства – це не привід формування бар’єрів та обмежень.
Будьте завжди готові до змін та трансформацій, які видає нам сучасне життя.
Зробіть крок для об’єднання та прагніть до миру не тільки з людьми, але й з собою.
Побудуєш мир у собі – об’єднаєш мир у цілому.

Марина Пелюстка

Я Пелюстка Марина Іванівна 29 років, особа з особливими потребами та з інвалідністю по зору 2 групи з дитинства, маю порушення слуху та опорно-рухового апарату. Маю біологічну та психологічну освіту. Працюю психологом. Тривалий час до пандемії я пережила довготривалу психологічну кризу, булінг, конфлікти, стигматизацію, дискримінацію у сучасному суспільстві. Починаючи з підліткового віку у мене виникали дуже багато питань з приводу моїх особливостей та обмежень:

«Чому я не така як усі люди?
Як не відрізнятися від інших?
Чому мене свідомо виштовхують з суспільства?
Чому у мене багато конфліктних ситуацій з людьми?
Чи Все гаразд з моєю психікою?
Чому мені усі вішають ярлики?
Як залатати рани, коли рана загоюється у душі, з кожним разом, інша рана у душі з’являється?
Як з цим можна жити? Навіщо мене народили?»

З кожним роком траплялися різні кризові ситуації, я була у відчаї, відчуття провини чи відчаю та пустота. Наслідками довготривалих негативних подій у мене була пролонгована реакція на стрес та проблеми адаптації у суспільстві. Я уникала негативні думки за допомогою арт-терапії та прогулянки на свіжому повітрі. З кожним днем я робила маленькі кроки, щоб подолати труднощі та адаптуватися у суспільстві. Через те, що у мене було бажання прагнути до миру.

Коли почалась світова пандемія людства COVID-19, у мене кардинально змінилося сприйняття у позитивну сторону та почалися у мене позитивні перетворення в особистісному та у професіональному житті. У мене значно покращився фізичний та психічний стан. Я почала піклуватися про своє здоров’я дотримуючись здорового способу життя та психогігієни, дотримуючись режиму дня та виконання фізичних вправ, аутогенних тренувань та релаксації, застосовуючи ніжну та теплу музику душі та природи та арт-терапію. Перестала жити життям іншими, чужими та не потрібними для мене людьми. Я стала дозволяти собі, на деякий час побути наодинці та на відпочинок.

Завдяки карантину я частіше стала проводити час з близькими та у нас з’явилися спільні домашні справи. У мене з’явився шанс опанувати новітніми технологіями психологічного консультування. Протягом карантину я надаю психологічні послуги в онлайн. Розробляю відеоролики, буклети для підтримки психічного здоров’я для різних верст населення. Надаю психологічну підтримку людям, які хворіють на тяжкі неврологічні захворювання.

Крім самореалізації та самовдосконаленні себе у своїй професії, я почала себе проявляти у творчій діяльності. Я почала писати прози, есе. Беру участь у різних конкурсах та у фестивалях. Долаючи психологічні труднощі я почала розуміти те що, в житті не може бути однакових людей. Не можна бути зручним для когось. Людина не може усім подобатися. Не можна довго у душі тримати людину. У кожної людини свої погляди на життя та різні цінності. Через те, що, у кожної людини є свої плюси та мінуси, переваги та недоліки. Людина – це не копія, яку можна викинути або переробити, примусити або виштовхати із суспільства. Не просто так людина з’являється на нашому шляху, це потрібно для досвіду та шансу. Та не просто так у житті з’являються не приємні ситуації, це дуже великий шанс для виправлення, вирішення або крок до чогось нового. Крім минулого життя, є ще теперішнє та майбутнє життя. Після чого я почала обдумувати дії, перед тим як діяти та передбачувані наслідки. Я опановую новітні методи конструктивного діалогу з людьми, розуміючи те, що ми усі маємо плюси та мінуси, переваги та недоліки, прагнучі так миру у собі та у суспільстві. Цими діями та поступовими кроками я будую нову свою життєву стратегію, безпечну для себе. Розуміючи те, що, лише добро, діалог, радість та тепло допоможе мені прагнути до миру не лише у моєму суспільстві, в родині, а головне й у собі.

Пандемія людства ХХІ століття надала мені дуже великий шанс значно змінити себе та мій внутрішній та зовнішній світ. Я мобілізувала свої сили внутрішні резерви, змінюючи свої погляди на життя. Я частіше стала робити домашні справи. Проводити час зі своїми рідними та з котиком. Організувавши дома кінозал та граючи в настільні ігри. Розширюю свій кругозір, відвідую музеї, театри, екопарк та дельфінарій. Постійно навчаюсь чомусь новому, опановую різні знання зі своєї спеціальності, з кулінарії, біодизайну, з мистецтва та беру участь у конференціях, вебінарах, семінарах з тематичного удосконалення з психології, неврології та з психіатрії. Це все за допомоги новітніх технологій. У мене з’явився дуже великий шанс проявити себе у письменницькій діяльності. Я пишу прози та есе. Хоч до пандемії, у мене думок у голові не було, що я буду писати літературні твори. У мене значно пішла позитивна трансформація у собі та суспільному житті. Роблячи поступові значні кроки я зрозуміла, що досягла не тільки успіху та пост – травматичного зростання. Я використовую різні способи соціальної дистанції та комунікації з оточенням та з собою. Я почала налагоджувати відносини з оточенням. Стала не брати до уваги, що криза непереборний, прийняла той факт, що зміни є частиною життя та надала собі можливість йти до своєї мети, приймаючи рішення і виконую їх, прагнучі дізнатися нове про себе, позитивну самооцінку, вчитися на негативному та позитивному досвіді, піклуватися про себе та про близьких, дала собі шанс на віру, надію та на любов. Навчаючись жити по новому, в умовах часткової невизначеності за новими правилами, які видає світу сучасне життя. Розуміючи, те що, завдяки пережитого негативного досвіду у мене з’явилися різні можливості та інтереси, розширюючи горизонти та погляди на життя, прагнучі до миру не тільки у світі, алей й з іншими людьми, рідними та головне з собою. Будуючи мир з собою, я прийшла до висновку, що цими кроками прагну до миру зі світом та з іншими людьми.

Для прагнення до миру у період пандемії людства ХХІ століття я порекомендую дотримуватися 10 нових правил, які видало нам сучасне життя:

  1. Пора піти з трону;
  2. Світ – це мозаїка. Світ буде не таким, як Ви його уявляєте;
  3. Насправді ми Усі рівні;
  4. Сказати «Ні» Стигма та обмеженням;
  5. Пошук альтернативи та золотої середини;
  6. Завжди комунікація і дистанція;
  7. Постійно навчайтеся та розвивайтеся;
  8. Вчимося жити по новому;
  9. Завжди пам’ятайте, що «Вимушена самоізоляція людства» – це не вирок та не обмеження;
  10. Не завжди буде існувати «Подушка Безпеки».

Всім людям хочу сказати:

«Зрозумійте, що у житті не може бути тільки гарні події. Пам’ятайте, що вимушена самоізоляція не являється хворобою або обмеженням. Вимушена Пандемія людства ХХІ століття дала суспільству винести дуже гарні уроки, що світ постійно змінюється і ми повинні змінюватися. Не сидіть на одному місці. Навчайтеся надавати собі самостійно психологічну допомогу. Обов’язок людини піклуватися про своє фізичне, психічне та духовне здоров’я. Будьте самим собою. Звикати жити та працювати по новому, в умовах часткової невизначеності. Будуйте власну нову життєву стратегію, безпечно для себе. Проявляти обережність, увагу у словах, у в діях та у людях. Навчатися чомусь новому, здобуваючи нові знання, спеціальності. Постійно удосконалюватися та працюйте по новому. Цими справами, ви допоможете не тільки собі та іншим людям. Вимушена Пандемія людства ХХІ століття – це шанс до злагоди, гармонії об’єднання людей та світу в цілому та й у собі. Лише шлях до поваги, доброти, радості та тепла допоможе прагнути миру у собі, у кожній родині та з іншими людьми у наші тяжкі часи. Всіх Благ»

Марина Пелюстка

Напишіть відгук