Повчальна історія

Влітку 2015 року в районі Невельського сталася цікава і повчальна така історія.

Чим цікава? Не повірите (бо я теж, спочатку не повірив): московітська десантура — імбецили!

Отже, так.

Десь у середині липня почали виходити до позицій наших сусідів праворуч сепарські ДРГ. Шкоди, наче не робили: розглядалися, вивідували, шукали дірки в обороні. Коротше, готували, видно, якусь капость.

По слідах вичислили, якою стежкою ті вивідувачі ходять і акуратненько замінували її у двох місцях, а для надійності поставили кулемета у секрет, аби ті міни прикривав.

Першої ж ночі, після того, сепарочки на одну з цих мін і набрели. Кулемет відпрацював, але вранці ані трупів, ані поранених не виявили, хоч крові було багацько.

Ну і Бог з ним. Головне щоби не лазили більше.

Командир вже збирався знімати кулемета, але, міцненько подумавши, вирішив ще на пару ночей його залишити, тільки на іншій позиції. Раптом цю вже засікли. Береженого Бог береже.

Ну і ще одну міну на розтяжці притулили обабіч стежки, бо, якщо й підуть, то знаючи, що стежка замінована, можуть поруч із нею пройти. От їм і сюрприз!

Цієї ж ночі, ближче до світанку, рвонуло ще раз! Кулемет аж захлинався. До самого ранку розрахунок лупасив на звук, і по рухомих тінях, і на відблиск, і ще бозна на які свої фантазії.

Рано вранці, примчав на «бесі» командир дивитися, що там і як.

Знову цілі калюжі крові, жменя гільз, — ти ба, ще й відстрілювались, — і більше нічого.

Командир стояв, дивився на все це отетеріло і якось навіть розгублено, а потім вибухнув:

— Та там, що?! Самі довбо…и?! Твою ж … та я їх на … вертів, та я їм …, та … їм на комір, та … . Значить так, якщо цим п…м не йметься, х… в ж… свербить, так ми їм, су…м, почухаєм! Значить так! От тут і от тут два «покемона» щоби мені стояли і вибалок цей ї…й навхрест прох…чували!

Ось тут, на стежці, навпроти цієї ями — ефку на розтяжку. В яму мені озеемку зах…ч. Хай від розтяжки на ній і ховаються. Механе! Механе! Слухай сюди, хрін глухий. Ще раз не розчуєш, що кажу, прикладом вуха прочищу! Та п…й мені, що ти контужений! Контужу так, що всі твої контузії через ж…у в тебе повилазять! Станеш он там. Бачиш? Ондечки, де край посадки. Там вирва. От в ній і станеш. І щоби не спали мені! Як рвоне, дави педаль і рви понад посадкою. Он там, де кущі на стежці стань, переймай і ї…ш всіх, хто з цього вибалка вилізе. Догнав?! От і молодець. А я тут залишуся, з «покемона» розімнусь.

І що б ви думали!

Цієї ж ночі знову припхалася та злощасна ДРГ. Рвонуло і раз, і два, і три… Мабуть, заметалися з переляку під перехресним вогнем двох кулеметів і трьох автоматів, от по всіх трьох мінах і поскакали.
Хвилини за три-чотири тікати було вже нікому.

Коли розвиднілось, пішли подивитися на результат своєї роботи.

Шість свіженьких трупиків з документами Костромської дивізії ВДВ ЗС РФ.

— Оце так! Ми думали, що то сепарочки дебіли, а це рюсссскі десантнички. І хто їх там вчить? — дивувалися хлопці.

 

На знімку Командир не той і ситуація інша 🙂 )))

Це так, для ілюстрації…

Ярема Галайда

admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *