Версія для друку та PDF

П’ять віршів

1. За Україну, за народ!

Усе змінилось в одну мить…
Ті, з ким доводилось дружить,
За спиною сховали ніж!
І не ховаючись… хутчіш,
Завдали підлого удару!
І не соромлячись, помалу,
Йдуть на цю землю убивать!
Щоб Неньку Україну взять
Й наш край присвоїти собі…
Та лютий ворог: «Біс тобі!»
За Україну, за народ,
Повстане кожний патріот,
І будуть битись, що є сили,
Щоб наше славне покоління
Без жодних докорів сумління,
По українські говорили!
А скільки ж наших полягло…
Й кому потрібно те було?
Не повернуть, та не підняти
Всіх тих, хто не боявсь віддати
Все найдорожче – це життя!
Вони пішли у небуття…
І досі чути автомат,
Коли одумаєшся кат?
Не бачиш сльозі матерів?
Аби ти в пеклі так горів!!!
Бо що доводиться терпіти
Ось там, на лінії вогню…
У двадцять років посивіти?
Й не відчуваючи броню
Що сил боротись за життя?
А скільки ж їх таких до ліку,
Не дочекали свого віку…
Порозривало на шмаття…
Лише валяється взуття…
Земля залита шаром крові.
Такої їм хотілось долі???
А дома їх вже не діждуть.
Лише «Груз 200» привезуть…
Поспівчувають – мов Герой!
А матерям вже світ не той!
Щодня на фото споглядать,
Та день і ніч ридать…ридать!
Є й той, хто зі смертю привітався,
Але хвала – живий зостався!
Пройшовши пекло і полон,
Мій тато кращий на мільйон!
Для тих, хто ніби насміхався
І говорив: ти що здурів?
Він хоч мужчиною зостався!
Він благородно це зробив!
Стояв за рідну Батьківщину,
За Україну, за народ!
Він захищав свою родину
Пліч-о-пліч з тим, хто патріот!
Таких як він, не так багато.
Хтось залишився на війні…
Ми всіх їх маєм пам’ятати!
Й живих, й померлих у вогні!
Бо кожен раз, коли в солдата
На волосиночці життя…
Перед очима й сива мати,
Й кохана, й ріднеє дитя…
Та тільки Богові відомо,
Хто повернеться у родину,
А хто спочине – достроково!
У боротьбі за Україну!

2. Серце України плаче

Минав черговий рік війни,
А серце України плаче.
Бо гинуть там її сини,
А змін і досі ми не бачимо.
Мобілізація, АТО
На захист рідної країни.
Але ж їм не сказав ніхто,
Що шлях назад – у домовині.
Ви зазирніть у списки тих,
Хто нашу Неньку захищає.
Чиновників нема між них,
Навіть міністрів там немає.
Там українські мужики!
Усі свідомі патріоти.
Які тримають кулаки,
Тримають оборону доти
Допоки не настане мир,
На нашій славній Батьківщині.
Від Криму до Карпатських гір…
Стоять за мир у твоїй родині!
За те, щоб наші малюки
Змогли спокійно у світі жити;
За те, щоб якнайдовш батьки
Змогли онукам порадіти!
Ніколи! Чуєте – ніколи!
Нас кат не схилить на коліна!
Заживемо в добрі й любові,
І буде квітнуть Україна!

3. Мрія

Моя рідненька Україна!
Я вірю, що настане час,
Коли ти станеш знов єдина
Й така могутня станеш в нас,
Що в головах дітей й онуків
Ніколи думка не спаде:
Що хтось, колись, на білім світі
На Україну нападе.
До влади прийдуть мудрі люди,
Які покращать нам життя.
І красти вже ніхто не буде!
Не буде в нас того сміття,
Яке тягнуло нас на дно
Й робили вигляд, що хороші;
Яким до люду все одно
Бо їм потрібні тільки гроші!
Ми станемо усі добріші,
І будем цінувати час.
Наші думки стануть чистіші,
І щастя в домі буде в нас!
Ми будем більше довіряти,
Та шанувать своїх батьків.
Про Україну будем дбати
Заради наших малюків!

4. ***

Життя іде, роки летять,
Ніколи їх не повернути.
Є шрами, що вже не болять,
Є те, що довелось забути!
Тримаєм долю у руках,
Й самі вирішуєм як жити.
Вже треба відкидати страх
Та добре майбуття творити.
Воно дається тільки раз!
Ми це повинні цінувати,
Розумно витрачати час
Та кожну хвильку проживати!
Ніколи не судіть людей!
Ніхто не знає де спіткнеться…
Та робіть лихих речей,
Усе сторицею вернеться!
Нам доля іспити дає,
Аби зробити нас міцніше.
Якщо у тебе щастя є –
Ти говори про це тихіше!
Не можна кривдити дітей!
Вони ні в чім не винуваті.
Діти найкращі між людей,
Вони мов янголи крилаті!

5. Село

Згас блиск ранкової зорі,
З’явилося легке проміння.
Й роса на заспаній траві,
Блищить, мов дороге каміння.
Прокинулась моя земля,
Видніє сонце із долини,
Буя пшениця на полях
І лине пісня солов’їна.
Туманом річку затягло,
Немов би пелена накрила.
Вже прокидається село…
Ось рідна хата, серцю мила.
Навкруг луна пташиний спів,
Втрачаєш відчуття буття…
Мені не вистачає слів,
Щоб описати почуття,
Які наповнюють мене
Немов цілющим еліксиром.
І вкотре думка промайне:
Тут пахне спокоєм і миром.
Можливо люди вже не ті…
Раніш були ми всі дружніші.
Такі всі зараз зайняті…
У всіх є справи важливіші.
Не помічають ні краси,
Ні духу рідного села…
Почуй пташині голоси!
Ти роздивись – яка краса!
Навколо степ, буяють квіти
Дерева, річка цебенить,
На вулиці гуляють діти,
На полі сонях мов горить!
Над головой блакитне небо,
Навкруг все рідне та своє…
А іншого нас і не треба,
Цінуй все те, що в тебе є!

Оксана Шова

Напишіть відгук