Версія для друку та PDF

Незабутній Новий рік

На годиннику була одинадцята. Ольга розслаблено сиділа в кріслі навпроти телевізора та уважно намагалася його дивитися. Скажу чесно, це їй вдавалося дуже погано. На столі перед нею стояла відкрита пляшка шампанського та різні страви, які Ольга готувала з такою любов’ю. Стіл було накрито на двох, хоча вона прекрасно знала, що сьогодні він не прийде, але, несвідомо, намагаючись обманути себе, не вірячи в реальність, вона поставила другий прибор.

А як добре все починалося! Як все було гарно! Які вони були щасливі! На жаль, це вона усвідомила лише зараз. Раптом згадалася ота перша їхня зустріч на дискотеці…

Вона йшла, зовсім не помічаючи оточення, йшла, не знаючи куди й навіщо, йшла якомога далі від цього сухого Олексія, що сьогодні на перший танець вирішив запросити Світлану, її подругу.

«Ну й нехай танцюють! Нехай! Нехай вони будуть щасливі! Нехай!.. Я не залишусь одна, я зможу подбати про себе. Я знаю собі ціну. Багато інших будуть щасливі бути поруч зі мною …»,- думки рвалися назовні, немовби вулкан.

З цього тайфуну думок її вивело голосне вітання:

– Привіт! – назустріч їй наближався середнього зросту симпатичний незнайомець із зеленими очима.

– Як справи? – запитав він.

– Привіт, – вижала з себе Ольга, – нічого.

– А чому ти тут одна? – запитав нав’язливо незнайомець і не дочекавшись відповіді запропонував, – давай потанцюємо! Ходім!

І вони пішли ближче до музики, яка голосно дзвеніла вдалині.

– Як тебе звуть? – нарешті поцікавилася Ольга, обернувшись до незнайомця.

– Сергій,- просто відповів він, – а тебе?

– А мене Ольга. Приємно познайомитися! – і вона простягнула йому свою руку.

– Так, дуже приємно, – із задоволенням прийняв руку Сергій.

Ольга познайомила його з іншими у компанії. Вони були дуже здивовані. Особливо Олексій. Потім були танці, морозиво, гарячі слова. І все це в супроводі літнього дощу, що лив не припиняючись. Танці під парасолькою! Як це романтично! Ніхто не хотів іти додому, але часто ми змушені робити не те, чого хочеться, а те, що потрібно.

У цей перший вечір їхньої зустрічі Сергій поцілував Ольгу, хоча і не відразу йому це вдалося. А наприкінці вечора вона запитала:

– Ти прийдеш завтра?

– Так, звичайно! – здивовано випалив він.

… Все це раптом пригадалося Ользі. Той перший поцілунок. Який він хвилюючий! Так, це, дійсно, вийшов незвичайний, чарівний вечір. Сергій потім говорив, що поцілував її для того, щоб Ользі цей вечір запам’ятався назавжди. І хлопець мав рацію.

Потім були десятки, сотні зустрічей. Ольга могла згадати кожну, вона пам’ятала, куди й коли вони ходили, про що говорили. Все це було надзвичайно, поки… поки вона не дізналася про те, що він одружений! Але цього замало, він має вже й дочку. Дочку, якій ішов вже шостий рік! Це був розтрощувальний удар: дізнатися, що кохана людина вже зробила свій вибір. І що в тому виборі немає місця тобі.

Ольга пережила це. Були сльози, довгі вечори роздумів, жахливі думки та спроби правильних рішень. Але правильні рішення бувають лише на словах. У житті все зовсім інакше. Ольга могла зовсім не помічати десятирічну різницю у віці, навіть того, що їй не було ще й вісімнадцяти, але те, що він одружений! Це вже занадто!

Але якщо вона мужньо встояла перед цим ударом, то з Сергієм розстатися виявилося набагато важче, ніж здавалося. Він молив на колінах не кидати його. Він запевняв, що вона потрібна йому, як повітря, як вода, що йому від неї нічого не потрібно, крім душевного тепла та розуміння. Як доказ, нагадав, що між ними ще нічого не було, хоча, якби вона тільки дозволила…

Так було протягом декількох днів. Поки вона не зламалася. Так, він, дійсно, виграв цей раунд. Але якою дорогоцінною була для нього перемога.

Все пішло як і раніше, з однією лише різницею: тепер вона не розуміла, чого хоче і до чого прагне.

Та чого, власне, вона хоче? Він не збирається розлучатися. Його дочка – така сама людина, як і всі інші, а, значить, має право зростати в повній сім’ї.

Скільки це буде продовжуватися? Та стільки ж, скільки захоче вона. А чого вони обоє хочуть? Небагато щастя для себе. А де він зараз? З родиною сидить за святковим столом і підіймає бокал із шампанським.

А з ким їй підіймати келих шампанського? Кому казати тости та вітання? Хто зараз їй побажає всього найкращого в цьому новому році? Що робити їй в цю новорічну ніч, одній, в останній день останнього дня року?

І раптом їй згадалося: «…невже тут, на землі, ми вдихаємо ті пахощі, що розлито в повітрі потойбічного світу, і невже так страшно зовсім перестати дихати? Що в нас тут є, окрім згадок і сподівань? Що ми тут бачимо? Лише одні тіні…».

Годинник б’є дванадцять разів. Ольга спустошила свій келих. Вона не хотіла, щоб новий рік починався сльозами, але стримувати їх вже більше не могла. Вони покотилися потоком по щоках. Ольга плакала…

А по телевізору люди вітали одне одного і бажали щастя та незабутнього нового року…

Так, для Ольги цей рік буде, дійсно, незабутнім…

Галинка-Українка

Напишіть відгук