Ми з ним вперше зустрілися в ДАПі,
Він гарячим тоді був й молодим,
Не став, як друзі лежать на канапі,
А рідну країну пішов боронить.
Ми з ним бились затято пліч-о-пліч,
Він не раз у боях мене прикривав,
Був від нього у ворога розпач,
Коли з кулемета їх пригощав.
Через рік зустрілися в Пєсках,
Я мужа одразу цього не впізнав,
Коли псевдо почув я “Франческо”,
Тоді по-братерськи його обійняв.
Потім бачились в Мар’янці, промці,
Він став мудріше і більш мовчазним,
Подовгу дивився на Захід він сонця
І тихо молитву собі шепотів.
Ми під Горлівкою бились востаннє,
В підрозділах різних, окопах одних,
Прийти з перемогою мав сподівання,
На небо пішов від куль він чужих.

27-28.07.20 р.
Ілля Манченко – “Вчитель”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *