Версія для друку та PDF

Моє дитинство

Інколи в нашому житті щось змінюється.

Ми мріємо, замислюємося на тому чи іншому питанні, впадаємо в дитинство.

І одного разу перед твоїми очима встає картина твого дитинства.

А коли можна згадати про нього тільки коли є вільна година? Ось і мені спало на думку це на час карантину. В тебе з’являється час, коли ти можеш подумками перенестись до свого радісного, кумедного та щасливого дитинства.

Як і все в нашому житті починається змалку. Це такий час, коли ти можеш казати все що тобі завгодно, робити що заманеться…

Ось і я як всі діти радянського часу мріяла кимось бути. Хоча той час в якому ми зростали теперішня молодь вважає примітивним, відсталим, але щось в ньому є таке, що інколи треба замислюватись. Люди нас оточували більш прості та щасливі, так і в моєму дитинстві цим прикладом є мій дідусь.

Коротко хочу описати портрет мого дідуся.

Мого діда звали Сергій. Він був невисокого зросту, кремезний, мовчазний чоловік. Дід був не говірливий, але інколи такі вживав слова, що ми діти реготали над цими словами. А слова мали у мого діда особливі значення. Ось наприклад, коли дід казав “забирайте своє жабуриння”, то мав на увазі, щоб ми викидали кольоровий папір, а ще таке гарне слово було:

Ірко, що ти рота роззявила“, це означало, щоб я дивилась собі під ноги. А я як і всі діти була цікава, не дивилась собі під ноги, а бігла та скакала по дорозі мов та “кізка” попри те, що казав мій дідусь. Інколи хочеться повертатися в той чарівний час, який дурманить, притягає тебе тим щасливим дитинством.

І тільки на час карантину перед моїми очима встає портрет мого дідуся. І в наш час, коли є карантин на думку спадає поради мого дідуся. Він був і залишається для мене цінним прикладом в моєму сьогоденні.

Час минає, ми мудрішаємо, але в пам’яті назавжди залишається портрет мого дідуся. Очі які завжди були сповнені любові та турботи про малу дівчинку. Він дуже любив мене та турботливо оберігав мене від усього поганого на світі.

Ось і зараз перед очима встає портрет мого дідуся…

А очі в нього були такі красиві що інколи я в них заглядала і думала. Які вони гарні, голубі голубі мов ті хмаринки.

Мені здавалось що я в них тону.

Хоч я вже доросла людина, а в моїй пам’яті закарбувались очі сині сині, таких очей я навіть в нас час не зустрічала … очі мого дідуся…

Читаючи моє маленьке оповідання у моєї матусі з’явились на очах сльози. Значить, я досягла маленького успіху у своєму оповіданні зачепив за живе.

Тільки на час карантину з’являється вільна година, щоб думками перенестись у моє щасливе дитинство ….та згадати поради свого турботливого та лагідного дідуся.

Ірина Дрозд

4 Comments

  1. Коли хочеться про когось згадувати з теплотою, значить вони змогли залишити щось дороге для тебе — свою любов.

  2. Дитинство – це час, коли запасаєш спогади на все життя, і кожного разу до них повертаєшся, коли тобі важко.

Напишіть відгук