Версія для друку та PDF

Казочка

Ми з Рагнаричем були вікінгами.

В сенсі, клуб у нас був «Вікінг».

Рагнарич – ярл, а я – стірманн (стерновий по нашому).

Ще був у нас свій ґоді – «хранитель закона і магії» – Вільх‘яльм Скороход.

Ну і ще час від часу приєднувались друзяки-любителі помандрувать світ за очі, пожити в наметі, поблукать в «дурацькому», порубатись, поштовхатись в загальній битві-бугурті.

Це ми любили! Дааа!

Рагнарич любив з нальоту наскочити, списом порвать ворожу лаву, втертися поміж неприятеля і сокирою чи мечем проломити стрій, а я любив дворучною сокирою-бродексом роздавати плюхи.

Рагнара чорта лисого зіб‘єш, а я, коли сам-на-сам з трьома залишився меченосцями, то реготав, як навіжений і так на них кидався, аж вони втікли.

Коротше, порубаєм кого хош. 🙂 )))

А ще за совка я служив в армії. У десантурі, а Рагнарич у морській піхоті.

Щови-щови, імперська еліта, мать її…

Коли війна грянула, ми тільки плечима знизали: «Воювать? Та на раз-два!».

Тільки місцями помінялись. Старий став вже Рагнар та і нездужав трохи. От я і перехопив прапора, так би мовити.

І от одного разу прибула до нас тьолочка така сердита, крута, нервова така, смикана:

– Я ваш інструктор.

– Даруйте, пані, хто Ви? – зацікавлено примружився Рагнар.

– Інструктор! Вчитиму вас воювати! Що не зрозуміло?!

– Ви не зрозуміли, Ви хто така? Де воювали? Досвід у Вас який? До війни ким працювали? В армії служили?

– Я фахівець з сучасних методів війни й ваша муйня, яку ви колись вивчали, зараз не конає.

– Он воно як! Ну сідайте. Може чайку? Так ким, кажете, до війни були?

– Це до справи не відноситься!

– І все ж… я от полковник … був, а Ви? – спитав Рагнарич, подаючи новоприбулій баночку з цукром.

– Фітнес-інструктор. Вмію сім потів зігнати!

– Фітнес-інструктор? І Ви гадаєте, що можете нас чомусь навчити?

– Я вже казала! Я знаю, що кажу! Ви зі своїми совковими замашками не вмієте ніх*я!

– Ну добре, добре, – криво усміхнувся Рагнарич, – от зараз приїде командир. Подивимось, що Ви тут наінструктуєте. Хє-хє! Раджу одразу манатки збирати, а краще у фрунт стати, коли приїде. Він це полюбляє.

– Що?! Та мене командування прислало! Це ви тут усі переді мною на цирлах ходитимете.

І тут приїхав я.

– Офіцир на палубі – скомандував Рагнар і підвівся з за столу. От любить він ці мореманські фішки.

Всі підскочили, а от дівуля тільки розвернулась на стільці.

– Хто така?!

– Це до нас інструктора прислали!

– Снайпершу чи ще якусь підривницю, спецназьоршу?

– Я спец із тактики! – встрягла у розмову берегиня.

– В армії говорять, коли командир дозволить, – відрізав Рагнар.

– Видай, друже, інструкторові лопату з кайлом, хай покаже, як облаштувати, для початку, окоп для стрільби стоячи, як впорається, хай ще поінструктує, як викопати траншею та облаштувати протиосколочний навіс.

– Та як ти!…

– Я на НП біля «покемона». Все!

Через півгодини споглядання ворожих позицій, почув, як до НП зайшов Рагнар:

– От шо воно з жінками таке? Ми ж так ввічливо з нею поговорили, а вона розсердилася і поїхала. А все того, що ти – грубіян!

– Я грубіян?!

– Да, а хто ж іще? Невихована ти людина! Не жинтльмєн!

– Дик, ми ж вікінги! Які з нас жинтельмени?

– Таки да!

Ярема Галайда

Напишіть відгук