Ми з Рагнаричем були вікінгами.
В сенсі, клуб у нас був «Вікінг».
Рагнарич — ярл, а я — стірманн (стерновий по нашому).
Ще був у нас свій ґоді — «хранитель закона і магії» — Вільх‘яльм Скороход.
Ну і ще час від часу приєднувались друзяки-любителі помандрувать світ за очі, пожити в наметі, поблукать в «дурацькому», порубатись, поштовхатись в загальній битві-бугурті.
Це ми любили! Дааа!
Рагнарич любив з нальоту наскочити, списом порвать ворожу лаву, втертися поміж неприятеля і сокирою чи мечем проломити стрій, а я любив дворучною сокирою-бродексом роздавати плюхи.
Рагнара чорта лисого зіб‘єш, а я, коли сам-на-сам з трьома залишився меченосцями, то реготав, як навіжений і так на них кидався, аж вони втікли.
Коротше, порубаєм кого хош. 🙂 )))
А ще за совка я служив в армії. У десантурі, а Рагнарич у морській піхоті.
Щови-щови, імперська еліта, мать її...
Коли війна грянула, ми тільки плечима знизали: «Воювать? Та на раз-два!».
Тільки місцями помінялись. Старий став вже Рагнар та і нездужав трохи. От я і перехопив прапора, так би мовити.
І от одного разу прибула до нас тьолочка така сердита, крута, нервова така, смикана:
— Я ваш інструктор.
— Даруйте, пані, хто Ви? — зацікавлено примружився Рагнар.
— Інструктор! Вчитиму вас воювати! Що не зрозуміло?!
— Ви не зрозуміли, Ви хто така? Де воювали? Досвід у Вас який? До війни ким працювали? В армії служили?
— Я фахівець з сучасних методів війни й ваша муйня, яку ви колись вивчали, зараз не конає.
— Он воно як! Ну сідайте. Може чайку? Так ким, кажете, до війни були?
— Це до справи не відноситься!
— І все ж... я от полковник ... був, а Ви? — спитав Рагнарич, подаючи новоприбулій баночку з цукром.
— Фітнес-інструктор. Вмію сім потів зігнати!
— Фітнес-інструктор? І Ви гадаєте, що можете нас чомусь навчити?
— Я вже казала! Я знаю, що кажу! Ви зі своїми совковими замашками не вмієте ніх*я!
— Ну добре, добре, — криво усміхнувся Рагнарич, — от зараз приїде командир. Подивимось, що Ви тут наінструктуєте. Хє-хє! Раджу одразу манатки збирати, а краще у фрунт стати, коли приїде. Він це полюбляє.
— Що?! Та мене командування прислало! Це ви тут усі переді мною на цирлах ходитимете.
І тут приїхав я.
— Офіцир на палубі — скомандував Рагнар і підвівся з за столу. От любить він ці мореманські фішки.
Всі підскочили, а от дівуля тільки розвернулась на стільці.
— Хто така?!
— Це до нас інструктора прислали!
— Снайпершу чи ще якусь підривницю, спецназьоршу?
— Я спец із тактики! — встрягла у розмову берегиня.
— В армії говорять, коли командир дозволить, — відрізав Рагнар.
— Видай, друже, інструкторові лопату з кайлом, хай покаже, як облаштувати, для початку, окоп для стрільби стоячи, як впорається, хай ще поінструктує, як викопати траншею та облаштувати протиосколочний навіс.
— Та як ти!..
— Я на НП біля «покемона». Все!
Через півгодини споглядання ворожих позицій, почув, як до НП зайшов Рагнар:
— От шо воно з жінками таке? Ми ж так ввічливо з нею поговорили, а вона розсердилася і поїхала. А все того, що ти — грубіян!
— Я грубіян?!
— Да, а хто ж іще? Невихована ти людина! Не жинтльмєн!
— Дик, ми ж вікінги! Які з нас жинтельмени?
— Таки да!
Ярема Галайда
