Ми з Рагнаричем були вікінгами.
В сенсі, клуб у нас був «Вікінг».
Рагнарич – ярл, а я – стірманн (стерновий по нашому).
Ще був у нас свій ґоді – «хранитель закона і магії» – Вільх‘яльм Скороход.
Ну і ще час від часу приєднувались друзяки-любителі помандрувать світ за очі, пожити в наметі, поблукать в «дурацькому», порубатись, поштовхатись в загальній битві-бугурті.
Це ми любили! Дааа!
Рагнарич любив з нальоту наскочити, списом порвать ворожу лаву, втертися поміж неприятеля і сокирою чи мечем проломити стрій, а я любив дворучною сокирою-бродексом роздавати плюхи.
Рагнара чорта лисого зіб‘єш, а я, коли сам-на-сам з трьома залишився меченосцями, то реготав, як навіжений і так на них кидався, аж вони втікли.
Коротше, порубаєм кого хош. 🙂 )))
А ще за совка я служив в армії. У десантурі, а Рагнарич у морській піхоті.
Щови-щови, імперська еліта, мать її…
Коли війна грянула, ми тільки плечима знизали: «Воювать? Та на раз-два!».
Тільки місцями помінялись. Старий став вже Рагнар та і нездужав трохи. От я і перехопив прапора, так би мовити.
І от одного разу прибула до нас тьолочка така сердита, крута, нервова така, смикана:
– Я ваш інструктор.
– Даруйте, пані, хто Ви? – зацікавлено примружився Рагнар.
– Інструктор! Вчитиму вас воювати! Що не зрозуміло?!
– Ви не зрозуміли, Ви хто така? Де воювали? Досвід у Вас який? До війни ким працювали? В армії служили?
– Я фахівець з сучасних методів війни й ваша муйня, яку ви колись вивчали, зараз не конає.
– Он воно як! Ну сідайте. Може чайку? Так ким, кажете, до війни були?
– Це до справи не відноситься!
– І все ж… я от полковник … був, а Ви? – спитав Рагнарич, подаючи новоприбулій баночку з цукром.
– Фітнес-інструктор. Вмію сім потів зігнати!
– Фітнес-інструктор? І Ви гадаєте, що можете нас чомусь навчити?
– Я вже казала! Я знаю, що кажу! Ви зі своїми совковими замашками не вмієте ніх*я!
– Ну добре, добре, – криво усміхнувся Рагнарич, – от зараз приїде командир. Подивимось, що Ви тут наінструктуєте. Хє-хє! Раджу одразу манатки збирати, а краще у фрунт стати, коли приїде. Він це полюбляє.
– Що?! Та мене командування прислало! Це ви тут усі переді мною на цирлах ходитимете.
І тут приїхав я.
– Офіцир на палубі – скомандував Рагнар і підвівся з за столу. От любить він ці мореманські фішки.
Всі підскочили, а от дівуля тільки розвернулась на стільці.
– Хто така?!
– Це до нас інструктора прислали!
– Снайпершу чи ще якусь підривницю, спецназьоршу?
– Я спец із тактики! – встрягла у розмову берегиня.
– В армії говорять, коли командир дозволить, – відрізав Рагнар.
– Видай, друже, інструкторові лопату з кайлом, хай покаже, як облаштувати, для початку, окоп для стрільби стоячи, як впорається, хай ще поінструктує, як викопати траншею та облаштувати протиосколочний навіс.
– Та як ти!…
– Я на НП біля «покемона». Все!
Через півгодини споглядання ворожих позицій, почув, як до НП зайшов Рагнар:
– От шо воно з жінками таке? Ми ж так ввічливо з нею поговорили, а вона розсердилася і поїхала. А все того, що ти – грубіян!
– Я грубіян?!
– Да, а хто ж іще? Невихована ти людина! Не жинтльмєн!
– Дик, ми ж вікінги! Які з нас жинтельмени?
– Таки да!
Ярема Галайда