Вслухатись в тишу цих полів,
У дзвін відлуння на просторах –
Так кожен з нас цього волів,
Аж до наказу «всі по норах».
Ми в’язні дивної біди,
Яка буває раз в сто років.
Раптово з буднів череди
Ми вже від смерті за п`ять кроків.
Це час думок, утрат і віри,
Пізнання цін простих речей.
І бідам тим не буде міри,
Як не розплющимо очей.
І втихнуть чорні сльози болю,
І Сонце явиться кротові,
І всі ми вирвемось на волю,
Як тільки будемо готові.
Анна Дідик