Йому навіки, двадцять сім,
Життя від кулі зупинилось,
Хотів для України змін,
Про нього пам’ять залишилась.

Він сам пішов у час важкий,
Не став ховатися й тікати,
Нажаль не повернувсь живий,
Так, як просила його мати.

Йому навіки, двадцять сім,
Бійцю, Герою, побратиму,
Від горя батько посивів,
Ледь мати витримать зуміла.

Затято бивсь на рубежах,
Він від Луганська й до Донецька,
Відвагу проявив в боях,
Та куля увірвалась в серце.

Він не боявся йти вперед,
У саме пекло ліз свідомо,
Був вірним другом кулемет,
Не дочекалась вдома доня…

27.10.2020 р.
Ілля Манченко – «Вчитель»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *