Версія для друку та PDF

І як ми воювали без Сивочолого Всевишнього?

11 травня 2014 р.

Дехто з теперішніх супервоїнів ще думає чи воно йому треба воювать.

Дехто з капець яких патріотичних журіків ще чекає, коли ж воно ще щось станеться аби повірити, що війна. Ну, наприклад, зіб‘ють Іл з десантурою.

Ми з Рагнаром і купою правосеків їдемо душить заколот на Донбасі під назвою референдум.

Прибули під Добропілля в село у яблуневий садок.

Стоїть там 93 бригада. Ми щось на кшталт зв‘язкових і спецури для швидкого реагування.

Скажу відверто: для ПС тоді часи були голодні. Реально, жерти було нічого. Волонтери ще не роздуплились і ми – на підніжному корму.

Аж тут …:

– Хлопці, може, вас погодувать?

– Та не відмовимось.

– Вам як? Перше, друге, третє?

– Та всього і побільше! – сміємось.

– Нема питань. Он там печиво беріть на столі до компоту.

Йдемо до столу, аж дивимось, а під ногами ящик печива розтоптаний.

– Що це, пацани?

– Що?

– Та ящик з печивом валяється. Вже й потопталися по ньому.

– Ааа, та то фігня. Печиво – гівно! Завтра ще завезуть.

Уявляєте? До президентських виборів ще 14 днів…

І як ми воювали без Сивочолого Всевишнього?

Ярема Галайда

close

3 Comments

  1. Это уже уровень кошкиных баек. Шо нормальные публикации закончились? Абы шосьпихнуть?

  2. Даремно чекаете))). По перше, я не приймав участь в АТО, Нi як ВIйськовий? нi як волонтер. По друге – я не вдома, адже важка металургiя не працюватиме, певно, тiльки пiсля ядерного вибуху. Оскiльки я можу оприлюднити свою точку зору, вважаю цю публiкацiю гiршою з усiх, якi я встиг перечитати ( бiля половини опублiкованого ). Перескажу своими словами – Мы приехали в Яблуневый сад, были здорово проголодавшимися, нашли затоптаный ящик печенья. Вывод – Петя ничтожество”. Ну как впечатляет? А саме це залишиться в головi через пару днiв пiсля прочитання. Я не правий?

Напишіть відгук