Чи замислювались ви коли-небудь, чим насправді може бути карантин? Для когось він став просто відпочинком, для інших – відкриттям нових можливостей, а для мене – справжнім випробуванням.
Багато учнів мали можливість покращити свої оцінки, бо мали більше часу на підготовку до контрольних, до екзаменів. Можливо воно й так, але для мене це стало чимось особливим, незвичним й навіть трішки складним. Тобі здається, що ось завтра зранку ти прокинешся, поснідаєш й почнеш займатися домашками, але це тільки очікування. Насправді все виглядає приблизно так: ти розплющуєш очі, дивишся на годинник й розумієш, що пів дня ти вже проспав, ліниво злізаєш з ліжка і йдеш вмиватися, потім снідаєш й не помічаєш, куди подівся увесь той день 🤷♂️.
Написати контрольну на карантині – як окремий вид екзаменів. Потрібна певна підготовка, а іноді й допомога вчителя, якого немає поруч 🙁. Але й це ще “квіточки”, бо іноді можуть вимкнути світло, а іноді час, на який запланована контрольна, вже зайнятий іншим тестом. А буває й так, що пишемо контрольну разом із сестрою на одному комп’ютері, а позаду ще й мама намагається допомогти обом.
Карантин став поштовхом до частіших занять спортом. Побігати в лісі стало справжньою насолодою, особливо для домашніх улюбленців. Навіть кіт став справжнім “спортсменом”. Кожного дня він із нетерпінням очікував на поїздку до лісу, аби побігати, полазити по деревах й відпочити у травичці. Морська свинка очікувала на смачненький та свіженький обід. Знайомство з птахами й комахами на природі виявилось цікавішим, ніж на шкільних уроках біології. Навіть для тваринок карантин став своєрідним випробуванням.
Але, насправді, карантин дійсно став екзаменом на самостійність, на перевірку адаптації до нових обставин. Він став часом усамітнення із собою, з родиною й близькими, на яких до цього не вистачало часу. У твоєму щоденнику записи стали з’являтися майже не щодня, хоча здається, а що можна там писати, коли кожен день схожий на день бабака. Але ні, все одно звідкілясь з’являється оте натхнення, оті переживання, хвилювання. У когось там з’являються записи про нові досягнення, у когось – про поразки. Але якими б вони не були, все одно, як на мене, вони дуже важливі у нашому житті.
Отже, життя на карантині зовсім не завмирає, а розквітає й набуває яскравих неочікуваних відтінків.
Катерина Носаль