***

Дякую
що не війна
що руки й ноги
що весна вдаряє в очі вуха серце
що не Сталін
не голод коли мати з’їдає дитину
хоч сама роблю це частенько

дякую що дім
шпалери старенькі павутиння в куточку
Іринчині речі на меблях підлозі
що вода гаряча холодна
що телефони аж два
домашній для тих хто вдома мобільний для тих хто в дорозі
що друзів стоси цілі у фотографіях
гвоздичка турецька у склянці під образом Матері Божої
Святе Письмо де закладкою
пелюстка троянди з Кармелю
завжди на коринтян тринадцять

чому ж так гірко гірко плачу…

Вікторія Кочубей