Чи змінився я, чи змінились люди,
Зграя вороння, і клюють усюди.
Куди я попав? Як не з цього краю.
Мабуть, іншим став… І оце, лякає …
Мене як нема. На душі огидно,
Хата, як тюрма. І сім’я не рідна…
А вона, ВОНА – і любов, і ласка!
Виросла стіна. – Як міняє маски.
І нема ніде, ні душі ні місця
А те УБД – як квиток злочинця!
В п’янку не пірну. Вішатись не буду.
Піду на війну. – На війні, там ЛЮДИ!
Ксенія Коваль
Фото Олена Черненко