Чи змінився я, чи змінились люди,
Зграя вороння, і клюють усюди.

Куди я попав? Як не з цього краю.
Мабуть, іншим став… І оце, лякає …

Мене як нема. На душі огидно,
Хата, як тюрма. І сім’я не рідна…

А вона, ВОНА – і любов, і ласка!
Виросла стіна. – Як міняє маски.

І нема ніде, ні душі ні місця
А те УБД – як квиток злочинця!

В п’янку не пірну. Вішатись не буду.
Піду на війну. – На війні, там ЛЮДИ!

Ксенія Коваль
Фото Олена Черненко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *