Двоюрідні брати.

Середина 80-х

– Тётя Наташа! А Слава дома? Можно он выйдет погулять?

– Можна. Слава! До тебе Міша.

Виходжу у двір.

– Де гратимемо?

– В школу пошли, там уже все наши.

– Пішли.

Після того, що нещодавно бачив в Оші, слово “наші” набуло подвійного сенсу.

Матч.

Рахунок: 10:8.

Ми продули.

– А как там было? Страшно?

– Так.

– Мама сказала, что вы в людей там стреляли?

– Прикривали посадку на літак.

– Попал в кого то?

– Не знаю. Страшно було. Це знаю. Але поряд батя був та дядя Фарух, з ними не так боявся.

– Мама говорит, что в людей стрелять – не по-християнськи.

– Відрізані голови та зґвалтованих до смерті жінок, бачив? “Не по-християнськи”! Ми для них окупанти.

Розходимось. Я – на свій “хутір” на Вознесенський, він – на свій.

Середина 90-х

– О, Слава, привет! Ты в отпуске? Слава, есть тема. Давай замутим. Слава, я тебя со знакомым “бригадным” познакомлю. Давай замутим!

– Міша, вибач, мені вже пора. Іншим разом зустрінемось.

– Салям алейкум, дядя Фарух, як справи?

– Полохо, Слава джян, работы нет.

– Давай зустрінемось. Якші?

– Ось тобі гроші, Фарух ака. Починай бізнес.

– Спасибо, Слава джян.

Кінець 90-х – початок 2000-х

Вибухом з броні як вітром здуло, добре, що не на самому початку і не в «коробці». Там – все «в м’ясо» і догорають. Я на землі та нічого не розумію, про спротив не може бути й думки. «Калаша» поряд нема, кітеля з шевронами також, це і рятуєте. Йти також можу, поки щастить.

Гори, яма-зіндан.

– На телефон. Звони родным, пусть денги собирают.

Беру слухавку:

– Салям алейкум, Фарух ака (бачу зацікавленість в очах).

– У мене невеличкі проблеми.

– Дай трубку командиру.

– Ризван Анданович слушаєт.

Довга розмова, по очам бачу, що пощастило мені ще раз.

Я – зрадник. До боєзіткнень не допускають, здебільшого, ношу речі, облаштовую бойові точки, постійно відчуваю на спині перехрестя прицілу, хоч я не руській, в масових стратах участі не брав, наполовину мусульманин та земляк генерала.

Все скінчилося.

Через Грузію їду додому.

Середина 2000-х

– Слава.

– Так, Мишко.

– Давай к нам. Я в “верное казачество” вступил, можно ствол оформить.

– Дякую, Мишко. Нема бажання.

– Ну, как знаеш. Если захочеш, приходи. Мы – за единство славян, депутати наши, тоже с нами.

– Дякую. Я зараз мирна людина.

– Слава. Я директор страйкбольного клуба. Приходи.

– Дякую. До побачення.

– Фарух ака, як ваше життя?

– Спасибо, Слава джян, потихоньку. Приходи на “Новый рынок”, я тебе мясо свежее продам.

– Дякую, Фарух ака, неодмінно прийду.

2014

– Слава. Приходи к нам. Мы за Россию.

– Ні, не прийду. Я знаю що таке Росія. Не бажаю її тут бачити.

– Как знаешь. Потом приползёшь, пощады не проси.

– Слава, блядь! Я тебя видел на Куликовом возле дома профсоюзов! Слава ти с ними? Слава, мы тебя с ними уничтожим!

– Пішов на …й! Гніда! Я не з вами!

– Тебе пиздец! Сапоги наши целовать будеш, не прощю!

– Дякую за турботу.

Десь під Дебальцево

Удар в зуби, ще удар, повний рот крові, але полегшало.

– Держи свой сектор!

Тримаю. Ніякої субординації. Всі в бою.

«Беха» та «шишарік» догорають, мехвод разом з «бехою», водія «шишаріка» теж знайти не можемо.

– Пшшш Людожере, ви ще там?

– Пшшш Так.

– Пшшш Що ви там …. мать робите? Поряд з вами вже нікого! Коридор для виходу…

– Пшшш Пішли ви на … з вашим коридором! Відійду ввечері, з сутінками, зараз не можна. Дію за обставинами!

– Пшшш … мать! Приказываю!

– Пшшш Кінець зв’язку!

Виходимо. Ще двох важких поховали по дорозі. Чотирьох козаків теж. Куди їх діти?

– Алё, как мы вас уработали?

– Міша?

– Да, хохлятская свинья!

– До можливої скорої зустрічі.

Я – знову зрадник та злочинець.

Майно не зберіг, наказ проігнорував і зробив по своєму. Зате, нормально вийшли.

Два бійці на мене заяву накатали.

– У вашій справі знайдені нові обставини.

Ви вільні, але ні на що не розраховуйте.

– Дякую, Фарух ака.

– Не за что, Слава джян. Генералу Исе спасибо скажи.

– Дякую генерале.

– Слава джян, приходи, у меня мясо свежее есть.

– Дякую, Фарух ака, неодмінно прийду.

– Слава, а ти знаєш що до матері Мишка слідчі СБУ заходили?

– Очікувано. Шкода жінку…

Позивний “Людожер”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *