Брати

Двоюрідні брати.

Середина 80-х

— Тётя Наташа! А Слава дома? Можно он выйдет погулять?

— Можна. Слава! До тебе Міша.

Виходжу у двір.

— Де гратимемо?

— В школу пошли, там уже все наши.

— Пішли.

Після того, що нещодавно бачив в Оші, слово «наші» набуло подвійного сенсу.

Матч.

Рахунок: 10:8.

Ми продули.

— А как там было? Страшно?

— Так.

— Мама сказала, что вы в людей там стреляли?

— Прикривали посадку на літак.

— Попал в кого то?

— Не знаю. Страшно було. Це знаю. Але поряд батя був та дядя Фарух, з ними не так боявся.

— Мама говорит, что в людей стрелять — не по-християнськи.

— Відрізані голови та згвалтованих до смерті жінок, бачив? «Не по-християнськи»! Ми для них окупанти.

Розходимось. Я — на свій «хутір» на Вознесенський, він — на свій.

Середина 90-х

— О, Слава, привет! Ты в отпуске? Слава, есть тема. Давай замутим. Слава, я тебя со знакомым «бригадным» познакомлю. Давай замутим!

— Міша, вибач, мені вже пора. Іншим разом зустрінемось.

— Салям алейкум, дядя Фарух, як справи?

— Полохо, Слава джян, работы нет.

— Давай зустрінемось. Якші?

— Ось тобі гроші, Фарух ака. Починай бізнес.

— Спасибо, Слава джян.

Кінець 90-х — початок 2000-х

Вибухом з броні як вітром здуло, добре, що не на самому початку і не в «коробці». Там — все «в м'ясо» і догорають. Я на землі та нічого не розумію, про спротив не може бути й думки. «Калаша» поряд нема, кітеля з шевронами також, це і рятуєте. Йти також можу, поки щастить.

Гори, яма-зіндан.

— На телефон. Звони родным, пусть денги собирают.

Беру слухавку:

— Салям алейкум, Фарух ака (бачу зацікавленість в очах).

— У мене невеличкі проблеми.

— Дай трубку командиру.

— Ризван Анданович слушаєт.

Довга розмова, по очам бачу, що пощастило мені ще раз.

Я – зрадник. До боєзіткнень не допускають, здебільшого, ношу речі, облаштовую бойові точки, постійно відчуваю на спині перехрестя прицілу, хоч я не руській, в масових стратах участі не брав, наполовину мусульманин та земляк генерала.

Все скінчилося.

Через Грузію їду додому.

Середина 2000-х

— Слава.

— Так, Мишко.

— Давай к нам. Я в «верное казачество» вступил, можно ствол оформить.

— Дякую, Мишко. Нема бажання.

— Ну, как знаеш. Если захочеш, приходи. Мы — за единство славян, депутати наши, тоже с нами.

— Дякую. Я зараз мирна людина.

— Слава. Я директор страйкбольного клуба. Приходи.

— Дякую. До побачення.

— Фарух ака, як ваше життя?

— Спасибо, Слава джян, потихоньку. Приходи на «Новый рынок», я тебе мясо свежее продам.

— Дякую, Фарух ака, неодмінно прийду.

2014

— Слава. Приходи к нам. Мы за Россию.

— Ні, не прийду. Я знаю що таке Росія. Не бажаю її тут бачити.

— Как знаешь. Потом приползёшь, пощады не проси.

— Слава, блядь! Я тебя видел на Куликовом возле дома профсоюзов! Слава ти с ними? Слава, мы тебя с ними уничтожим!

— Пішов на ...й! Гніда! Я не з вами!

— Тебе пиздец! Сапоги наши целовать будеш, не прощю!

— Дякую за турботу.

Десь під Дебальцево

Удар в зуби, ще удар, повний рот крові, але полегшало.

— Держи свой сектор!

Тримаю. Ніякої субординації. Всі в бою.

«Беха» та «шишарік» догорають, мехвод разом з «бехою», водія «шишаріка» теж знайти не можемо.

— Пшшш Людожере, ви ще там?

— Пшшш Так.

— Пшшш Що ви там ... мать робите? Поряд з вами вже нікого! Коридор для виходу...

— Пшшш Пішли ви на ... з вашим коридором! Відійду ввечері, з сутінками, зараз не можна. Дію за обставинами!

— Пшшш ... мать! Приказываю!

— Пшшш Кінець зв'язку!

Виходимо. Ще двох важких поховали по дорозі. Чотирьох козаків теж. Куди їх діти?

— Алё, как мы вас уработали?

— Міша?

— Да, хохлятская свинья!

— До можливої скорої зустрічі.

Я — знову зрадник та злочинець.

Майно не зберіг, наказ проігнорував і зробив по своєму. Зате, нормально вийшли.

Два бійці на мене заяву накатали.

— У вашій справі знайдені нові обставини.

Ви вільні, але ні на що не розраховуйте.

— Дякую, Фарух ака.

— Не за что, Слава джян. Генералу Исе спасибо скажи.

— Дякую генерале.

— Слава джян, приходи, у меня мясо свежее есть.

— Дякую, Фарух ака, неодмінно прийду.

— Слава, а ти знаєш що до матері Мишка слідчі СБУ заходили?

— Очікувано. Шкода жінку...

Позивний «Людожер»

admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *