Двоюрідні брати.
Середина 80-х
– Тётя Наташа! А Слава дома? Можно он выйдет погулять?
– Можна. Слава! До тебе Міша.
Виходжу у двір.
– Де гратимемо?
– В школу пошли, там уже все наши.
– Пішли.
Після того, що нещодавно бачив в Оші, слово “наші” набуло подвійного сенсу.
Матч.
Рахунок: 10:8.
Ми продули.
– А как там было? Страшно?
– Так.
– Мама сказала, что вы в людей там стреляли?
– Прикривали посадку на літак.
– Попал в кого то?
– Не знаю. Страшно було. Це знаю. Але поряд батя був та дядя Фарух, з ними не так боявся.
– Мама говорит, что в людей стрелять – не по-християнськи.
– Відрізані голови та зґвалтованих до смерті жінок, бачив? “Не по-християнськи”! Ми для них окупанти.
Розходимось. Я – на свій “хутір” на Вознесенський, він – на свій.
Середина 90-х
– О, Слава, привет! Ты в отпуске? Слава, есть тема. Давай замутим. Слава, я тебя со знакомым “бригадным” познакомлю. Давай замутим!
– Міша, вибач, мені вже пора. Іншим разом зустрінемось.
– Салям алейкум, дядя Фарух, як справи?
– Полохо, Слава джян, работы нет.
– Давай зустрінемось. Якші?
– Ось тобі гроші, Фарух ака. Починай бізнес.
– Спасибо, Слава джян.
Кінець 90-х – початок 2000-х
Вибухом з броні як вітром здуло, добре, що не на самому початку і не в «коробці». Там – все «в м’ясо» і догорають. Я на землі та нічого не розумію, про спротив не може бути й думки. «Калаша» поряд нема, кітеля з шевронами також, це і рятуєте. Йти також можу, поки щастить.
Гори, яма-зіндан.
– На телефон. Звони родным, пусть денги собирают.
Беру слухавку:
– Салям алейкум, Фарух ака (бачу зацікавленість в очах).
– У мене невеличкі проблеми.
– Дай трубку командиру.
– Ризван Анданович слушаєт.
Довга розмова, по очам бачу, що пощастило мені ще раз.
Я – зрадник. До боєзіткнень не допускають, здебільшого, ношу речі, облаштовую бойові точки, постійно відчуваю на спині перехрестя прицілу, хоч я не руській, в масових стратах участі не брав, наполовину мусульманин та земляк генерала.
Все скінчилося.
Через Грузію їду додому.
Середина 2000-х
– Слава.
– Так, Мишко.
– Давай к нам. Я в “верное казачество” вступил, можно ствол оформить.
– Дякую, Мишко. Нема бажання.
– Ну, как знаеш. Если захочеш, приходи. Мы – за единство славян, депутати наши, тоже с нами.
– Дякую. Я зараз мирна людина.
– Слава. Я директор страйкбольного клуба. Приходи.
– Дякую. До побачення.
– Фарух ака, як ваше життя?
– Спасибо, Слава джян, потихоньку. Приходи на “Новый рынок”, я тебе мясо свежее продам.
– Дякую, Фарух ака, неодмінно прийду.
2014
– Слава. Приходи к нам. Мы за Россию.
– Ні, не прийду. Я знаю що таке Росія. Не бажаю її тут бачити.
– Как знаешь. Потом приползёшь, пощады не проси.
– Слава, блядь! Я тебя видел на Куликовом возле дома профсоюзов! Слава ти с ними? Слава, мы тебя с ними уничтожим!
– Пішов на …й! Гніда! Я не з вами!
– Тебе пиздец! Сапоги наши целовать будеш, не прощю!
– Дякую за турботу.
Десь під Дебальцево
Удар в зуби, ще удар, повний рот крові, але полегшало.
– Держи свой сектор!
Тримаю. Ніякої субординації. Всі в бою.
«Беха» та «шишарік» догорають, мехвод разом з «бехою», водія «шишаріка» теж знайти не можемо.
– Пшшш Людожере, ви ще там?
– Пшшш Так.
– Пшшш Що ви там …. мать робите? Поряд з вами вже нікого! Коридор для виходу…
– Пшшш Пішли ви на … з вашим коридором! Відійду ввечері, з сутінками, зараз не можна. Дію за обставинами!
– Пшшш … мать! Приказываю!
– Пшшш Кінець зв’язку!
Виходимо. Ще двох важких поховали по дорозі. Чотирьох козаків теж. Куди їх діти?
– Алё, как мы вас уработали?
– Міша?
– Да, хохлятская свинья!
– До можливої скорої зустрічі.
Я – знову зрадник та злочинець.
Майно не зберіг, наказ проігнорував і зробив по своєму. Зате, нормально вийшли.
Два бійці на мене заяву накатали.
– У вашій справі знайдені нові обставини.
Ви вільні, але ні на що не розраховуйте.
– Дякую, Фарух ака.
– Не за что, Слава джян. Генералу Исе спасибо скажи.
– Дякую генерале.
– Слава джян, приходи, у меня мясо свежее есть.
– Дякую, Фарух ака, неодмінно прийду.
– Слава, а ти знаєш що до матері Мишка слідчі СБУ заходили?
– Очікувано. Шкода жінку…
Позивний “Людожер”