Літо… червень … 2015… Берлога… пізній вечір… друга ніч після нашого заходу на позицію. Вдень кілька разів відпрацювали дії по тривозі, кожному визначили його позицію, розподілили сектори обстрілу.
З Рагнаром вирішили, що хоч і є бетонний бункер з півтораметровим перекриттям, позиція – дрянь!
Обзору – нуль. Праворуч здоровезний насип, за яким ще й рів, все заросле бур‘яном вище людського зросту.
Ліворуч здоровезний котлован, прохід до якого з боку сепарів перекритий для нас та ще й сам котлован, практично весь – у мертвій зоні. В тилу суцільні рівчаки, насипи, зарослі верболозу і бур‘яну, а ще там дорога, яка веде від Республіки міст прямісінько на ґрунтовки, які виходять до Лозоватки і Старомихайлівки.
Гуляй – не хочу!
В принципі, в двох кілометрах позиції 28 бригади, які, по ідеї, мають прикривати нам тил.
Але ж – два кілометри!!!
Попереду Піски і трохи правіше – Донецька об’їзна, яка виходить на шахту Абакумова і Лозоватку. Єдиний нормально прострілюваний напрямок.
Власне, позиція, в основному, спрямована в тил 93 бригаді, яка на той момент вже вибила сепарів з ферми і вийшла на південні околиці Пісків, вийшовши їм у фланг.
Вдень Кіт і Кримчик викопали на схилі бугра нову позицію для ДШК аби перекрити котлован, обладнали стіл зі снарядних ящиків, встановили на нього кулемет і обложили саморобний станок мішками з землею щоби не стрибала «дашуня».
Ми з Рагнаром стоїмо на «бетонці» за недобудованим мостом і висловлюємо невдоволення позицією.
– Херня ця Берлога, – сплюнув на землю Рагнар. Взагалі то він ніколи так не робить, але це, видно, психонув. – Нічорта не видно. Всі підходи заховані. На хер ми тут стали?
– Прийняли позицію. Не подобається? Отже, будемо поліпшувати. Дашку вже розвернули. Тепер і дорогу аж до посадки прострілює і котлован перекриває. Завтра сходимо ще раз у розвідку розглянемося. Мо‘ нову позицію виберемо, – позіхнув я.
– Линять треба з цієї Берлоги. Підкрастися до нас тут можна на раз.
– Це да, це цілком може бути. Але маємо те, що маємо. До речі, а цікаво сепари знають, коли у нас ротації?
– Та хтозна! Скоріш за все знають. Бо Дніпро-1 раз на 30 днів міняється. Без базара вичислити могли.
– Ага! Тоді пильнувати треба перші дні особливо. Давай, мабуть, посилюй караули і двох з кулеметом на той бік мосту в окопчик праворуч від дороги в секрет відправ.
– Зробимо! Не сумнівайся! А ти, комадоре, топай, давай, поспи.
– Самі розберетеся?
– Абіжяєшь, слушяй, – розсміявся Рагнарич.
– Ну, добре, піду кіморну.
Спустився в бліндаж, зняв берці, поклав поруч автомат і майже одразу задрімав.
Коли це:
– Підйом! Тривога! Противник праворуч! Вогонь, вогонь, вогонь!
Тввваю мммать! Не дали поспати сепарюги.
Хапаю автомат, вискакую назовні. Повз мене на позиції розбігаються бійці. З кухні вже працює ПКТ.
«Ти ба. Не дарма тренувалися! Швиденько як розсипалися» – подумалось.
Ба-бах! Ба-бах! Бахнуло двічі біля входу на кухню.
Гранати кинули! От уроди! Близько підійшли!
Біжу в той бік. Позаду чую, як жорстко валить ДШК.
В першій же ячейці стоїть Рагнар і командує Петрусі – кулеметнику:
– Давай! Вали! Правіше! Ще правіше!
Підходжу до них:
– Рагнарич, докладай!
– За мостом два засвіти у теплик розгледів. В наглу вилізли, праворуч від мосту, біля окопчика. Тільки туди секрет збирався відрядити.
– Там біля кухні гранати гримали. Чув?
– Чув!
– Добре! Керуй тут, а я туди! Розберуся на місці, що до чого.
Десь позаду гучно гахнуло і через мить рвонуло десь під мостом.
«Це що, Гном з РПГ увалив? От балбес! Аби постріли палити».
З усіх боків стріляло … все.
Підбіг «зушник»:
– Нам вогонь відкривати?
– Прочеши гребінь бугра навпроти! Хоча ні! Не світи свою позицію. Я скажу, коли можна.
– Єсть!
Підбіг до першого бліндажа біля кухні на виході з траншеї попереду боєць в касці, бронежилеті на голе тіло, берцях на босу ногу і трусах. Пригнувшись, чітко відпрацював короткі черги у темряву.
«Аріслав! От молодця! Одразу видно, що армієць».
Ззаду набіг Кіт:
– Сігурде! Сігурде – заволав наче навіжений.
– Що сталося? Чого не біля ДШК?
– Я не чую нічого! Оглушило!
– Якого лішого ти тут? Бігом до кулемета!
– Га?! А! Там Крим сам порається! Я по набої і дізнатися, що сталося!
Хотів обматюкати, але раптом до голови постукалась мисля.
– Давай! За мною! На той бік моста! Зараз язика візьмемо, або порішимо когось! Аріславе!
– Я!
– Давай за мною, підеш лівіше. На той бік мосту. Переслідуватимемо! Ти як?
– О! Давай! Я готовий!
Я схопив рацію:
– Рагнар Сігурду! Рагнар Сігурду!
– Рагнар слухає!
– Я з Котом і Аріславом переслідую противника! Праворуч не стріляти! Повторюю: праворуч не стріляти. Нас троє!
– Плюс-плюс!
Позаду десь здаля почулися Рагнарові матюки і над головою перестало свистіти. Принаймні з нашого боку.
– Вперед!
Ми втрьох рвонули прожогом. Скотилися вниз на дорогу, добігли до протилежного боку і подерлися вгору по насипу аби повернутися на міст, але вже з іншого боку.
– Аріславе! Аріславе!
– Я!
– Прочеши з автомата ліворуч від себе, під мостом, бо не видно нічорта, що там робиться.
Аріслав підняв автомат і дав дві довгі черги у темряву під мостом.
Кіт «прочесав» кущі праворуч.
«Теек-с, – спало раптом на думку, – на горі, просто над нами, окопчик. Наче ж, там Рагнар сепарків бачив. А ну, я їх гранаткою».
Витягнув з підсумка «ефку», висмикнув чеку:
– Граната пішла! Лягай!
Кіт з Аріславом ткнулись носами в землю. Я теж пірнув рибкою у якусь промоїну.
На горі гримнуло. Влучив. От і слава Богові.
Різко звівся на ноги і застрибнув в окопчик з пістолетом в руці, сподіваючись зіткнутися з сепарами.
Пусто!
Попереду чисте поле. Відкрите наче стіл чи долоня.
– Рангар Сігурду!
– Слухаю!
– Ми за мостом!
– Бачу!
– Ми йдемо далі! Переслідуватимемо!
І тут чую, як у Рагнара в другій рації заговорив командир 2-ї роти Щур:
– Припинити переслідування!
– Сігурде, начальство забороняє!
– Та чую. – розчаровано протягнув я. – Відбій!
І ми всі троє, збуджені і чомусь веселі, потопали назад.
Тільки зараз я помітив, що невідомо коли, але встиг начепити «ерпееску». Зате замість берців чемчикую у гумових капцях, а замість каски на голові кепка.
Оце би ми половили сепарів. Один в труселях, другий в капцях, третій глухий.
Герої, блін.
Наступного дня ми почали будувати Дозор…
Ярема Галайда